Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Комп’ютеру не властиве співчуття.

— Якщо ви хочете бути милосердним, ідіть у монастир.

— А тут, по-вашому, що, не монастир?

— Це найкраще місце для Ендера. Ми розкриємо весь його потенціал.

— Не ліпше дати йому покомандувати років зо два? Діти зазвичай б’ються раз на два тижні після тримісячної підготовки. Чи зможе Ендер витримати таке навантаження?

— А у нас є два зайвих роки?

— Знаю. Я просто уявляю, яким стане Ендер через рік. Змученим, зношеним, абсолютно ні до чого не придатним, тому що вимушений був робити неможливе. Та й хто витримає, якщо так ганяти?

— Комп’ютер попереджений, що найвищий пріоритет — це збереження працездатності учня після проходження програми навчання.

— Цікаво, до чого він буде придатним…

— Послухайте, полковнику Графф, якщо пам’ятаєте, це ви наполягали на такій програмі, хоча я заперечував.

— Так, ваша правда. Не обтяжуйте себе, нехай воно буде на моїй совісті. Але моє прагнення принести в жертву маленьких дітей заради порятунку людства, слабне. Полемарх прагне зустрічі з Гегемоном. Схоже, російська розвідка стурбована тим, що дехто з активних громадян Америки обговорює в Інтернеті можливості використання Міжнародного флоту проти країн Східного блоку, щойно жучари будуть винищені.

— То справа майбутнього.

— Маячня. Свобода слова — свободою слова, але ставити під загрозу існування Ліги через націоналістичні чвари… І це заради таких недолугих самовбивць ми штовхаємо Ендера до межі того, що може витримати людина.

— Я думаю, ви недооцінюєте Ендера.

— Боюся, що я також недооцінюю недоумкуватість решти людства. Ми абсолютно впевнені, що маємо перемогти у цій війні?

— Сер, це виглядає зрадою.

— Та ні, просто чорний гумор.

— Зовсім не смішно, коли йдеться про жучар…

— Згоден, сміятися нема з чого.

Ендер Віггін лежав на ліжку, дивлячись у стелю. Відтоді, як став командиром, він ніколи не спав більше п’яти годин на добу. Але з десятої вечора до шостої ранку гасили світло. Іноді він працював, напружуючи зір перед екраном комп’ютера, та здебільшого лежав, дивився на зниклу в темряві стелю й думав.

Або вчителі стали нарешті лояльними до нього, або він став командиром кращим навіть, аніж очікувалось. Його невеличка група ветеранів, яка абсолютно нічим не вирізнялася раніше, розквітала, набираючи сили, і захопила лідерство. До того ж настільки, що замість звичайних чотирьох взводів Ендер створив п’ять, і кожен із командирів мав заступника — також ветерана. Командуючи цими взводами (по вісім чоловік у кожному) і маючи десять напівзводів, Ендер досяг того, що його армія виконувала десять маневрів одночасно. Жодну армію ніколи не розбивали на такі дрібні підрозділи, але Ендер діяти за шаблонами й не збирався. Більшість армій практикували масові маневри за попередньо розробленою стратегією. У Ендера стратегії не було. Замість цього він навчав командирів використовувати свої невеликі підрозділи для ефективного виконання конкретних завдань — без підтримки, поодинці, беручи відповідальність на себе. На другому тижні тренувань Ендер розгортав справжні кровопролитні баталії, доводячи командирів до виснаження. Але тепер, після місяця боїв, він став упевненим, що керує найсильнішою армією, яка коли-небудь брала участь у грі.

Чи входило це у плани вчителів? Хіба вони знали, що дали йому чудернацьких, але чудових бійців? Чи не тому вони скерували до нього тридцятьох малюків, бо усвідомлюють, що діти і думають і навчаються швидше? Або впевнені, що подібне може зробити з будь-якою групою командир, котрий знає, що мусить робити його армія, і котрий уміє навчити?

Ендер переймався такими питаннями, бо не був упевненим, чи виправдав очікування своїх учителів.

Він знав лише те, що рвався до бою. Більшості армій потрібно було три місяці для підготовки, щоби засвоїти десятки складних маневрів. «Для нас це зайве. Ми вже готові до бою».

У темряві відчинилися двері. Ендер прислухався. Приглушені кроки. Двері зачинилися.

Він зіскочив із ліжка й проповз два метри до дверей. Там лежав папірець. Він не міг прочитати наказу, бо було темно, але здогадався про його суть. «Битва. Як люб’язно з їхнього боку! Я захотів — і ось, будь ласка».

Тільки-но ввімкнули світло, Ендер умить надягнув бійцівську форму Армії Драконів. І відразу ж побіг коридором, а о шостій годині одну хвилину вже стояв біля дверей кубрику своєї армії.

— Рівно о сьомій ранку у нас бій з Армією Кроликів. Я хочу, щоби ви розігрілися і були готовими. Роздягайтеся і бігом до тренажерної зали. Форму беріть із собою, прямо звідти ми підемо до бійцівської кімнати.

— А сніданок?

— Який сніданок? Щоби вас знудило прямо під час бою?

— А до туалету можна? Хоч по-маленькому?

— Не більше децилітру, а то всохнете.

Усі розсміялися. Ті, хто спав одягненим, пороздягалися, схопили свою форму і, підстрибуючи, побігли за Ендером коридором до зали. Там Ендер змусив їх двічі пройти смугу перешкод, а потім по черзі тренуватися на шведській стінці, матах і батуті.

— Не перестарайтеся, це лише розминка.

Насправді він не хвилювався за них. Усі були у відмінній формі, сильні й гнучкі, а головне, збуджені передчуттям майбутньої битви. Деякі спонтанно почали боротися вже в тренажерній залі. І були досить упевненими, як часто буває з тими, хто ще не випробував себе, але відчував, що вже готовий. «Ну, а чому б їм так не думати? Вони готові. І я теж».

О шостій сорок Ендер наказав одягнутися. А за цей час устиг поговорити з командирами взводів та їхніми заступниками.

— Кролики — це армія ветеранів, але Карн Карбі керує ними всього п’ять місяців, і я ніколи не бився з ними, відколи він прийняв командування. Він був прекрасним солдатом, а Кролики займають пристойне місце в турнірній таблиці протягом багатьох років. Але сподіваюся, що вони б’ються строєм, і тому не хвилююся.

О шостій п’ятдесят він наказав усім лягти на мати й розслабитися. А о шостій п’ятдесят шість Ендер підняв своїх бійців, і вони — знову підскакуючи — побігли коридором до бійцівської кімнати. Раптом Ендер підплигнув, торкнувшись рукою стелі. І всі хлопчаки теж підскочили, намагаючись торкнутися того ж місця. Їхня світлова стрічка вела наліво, Армія Кроликів уже пройшла направо. А о шостій п’ятдесят вісім вони опинилися біля воріт бійцівської кімнати.

Взводи вишикувалися в п’ять колон. Взводи А й Д приготувалися схопитися за поручні й розлетітися праворуч і ліворуч, Б і Г націлилися на паралельні бильця на стелі, збираючись злетіти вгору, у невагомість, а взвод В — відштовхнутися від підлоги й пірнути на дно.

Угору, вниз, уліво, вправо. Ендер стояв попереду між колонами так, аби не заважати своїй армії, і наказами