Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 36. Відлуння втраченого минулого та шокуюча спорідненість

Після рішення про проведення ДНК-тесту Каріна та Софія залучили до справи Максима. Його зв'язки допомогли організувати анонімний аналіз, використовуючи непомітно отриманий зразок ДНК Вероніки.

Минали дні в напруженому очікуванні. Результати тесту мали пролити світло на таємницю її народження. Кожна з подруг подумки перебирала можливі варіанти, але ніхто з них не міг уявити, наскільки неймовірною виявиться правда.

Нарешті, Максим отримав конфіденційні результати. Він зустрівся з Каріною та Софією, його обличчя було серйозним та дещо здивованим. Владислав також був присутній на зустрічі, стурбований очікуванням новин про минуле Вероніки.

"Дівчата," – почав Максим обережно, – "результати ДНК показали... несподівані збіги."

"Збіги?" – перепитала Каріна, її серце забилося швидше. Владислав уважно спостерігав за ними, відчуваючи тривогу.

"Так," – підтвердив Максим. "Існує генетична спорідненість... досить висока ймовірність родинного зв'язку з... Артемом Соколовим."

Очі Каріни та Софії розширилися від шоку. Владислав був вражений не менше. Артем? Той самий амбітний та часом цинічний бізнесмен, який нещодавно з'явився в їхньому житті?

"Це... це неможливо," – прошепотіла Софія. "Який може бути між ними зв'язок?"

Максим пояснив, що збіг ДНК вказує на те, що Вероніка та Артем, найімовірніше, є братом і сестрою.

Подальше розслідування, яке вони провели за допомогою приватних детективів, розкрило трагічну історію. Багато років тому заможна родина Соколових пережила страшну трагедію – з їхнього маєтку викрали маленьку доньку. Попри всі зусилля, дитину так і не знайшли, і з часом батьки втратили надію.

Приблизно в той самий час, як зникла дівчинка Соколових, у місцевому дитячому будинку невідомо як опинилася маленька дівчинка, яку ніхто не шукав. Її підкинули, залишивши лише записку з приблизною датою народження. Ця дівчинка і була Веронікою.

Зіставивши факти, дати та деякі ледь помітні дитячі фотографії, які вдалося знайти в архівах дитячого будинку, у Каріни, Софії, Максима та Владислава склалася жахлива картина. Вероніку, ймовірно, викрали з її багатої родини та з невідомих причин підкинули до дитячого будинку, де вона провела важке дитинство, не знаючи свого справжнього походження.

Владислав мовчки слухав цю неймовірну історію, його погляд був сповнений співчуття до Вероніки. Він уявив собі маленьку дівчинку, відірвану від родини та кинуту напризволяще.

"Ми повинні їй розповісти," – тихо промовив Владислав, дивлячись на своїх друзів. "Вона має знати правду."

"Але як вона це сприйме?" – занепокоїлася Каріна. "Це ж неймовірний удар."

"І як ми скажемо їй про Артема?" – додала Софія. "Він може навіть не повірити."

Максим зітхнув. "Це буде непроста розмова. Але Вероніка сильна. Вона пережила багато чого, і ця правда, хоч і шокуюча, може дати їй відповіді на багато її запитань."

Владислав кивнув. "Ми будемо поруч з нею. Утрьох. Ми підтримаємо її, що б там не було."

Тепер перед ними постало ще одне складне завдання – повідомити Вероніці про її втрачене минуле та можливого брата. Вони розуміли, що це змінить усе, і були готові пройти цей шлях разом з нею.

Владислав розумів, що перш ніж розповісти все Вероніці, необхідно поговорити з Артемом. Зустріч призначили в офісі Владислава. Артем прийшов, відчуваючи певну напругу, але не розуміючи її причини.

"Артеме," – серйозно почав Владислав, – "ця розмова стосується Вероніки."

Артем нахмурився. "Що з нею? Знову якісь проблеми?"

Владислав глибоко вдихнув. "Ми дізналися дещо... про її минуле. Дещо, що може змінити все."

Він розповів Артему про результати ДНК-тесту, про неймовірну ймовірність їхнього родинного зв'язку, про викрадену багато років тому дівчинку з родини Соколових та про її появу в дитячому будинку. Владислав уважно спостерігав за реакцією Артема, поки той слухав цю неймовірну історію.

Спочатку на обличчі Артема відображався цілковитий шок та невіра. Він кілька разів перепитав, намагаючись усвідомити почуте.

"Це... це якась помилка," – нарешті промовив він, його голос тремтів. "Вероніка... моя сестра? Цього не може бути."

"Результати ДНК дуже чіткі," – запевнив Владислав. "І є інші докази, які підтверджують цю версію. Викрадення, дитячий будинок... все сходиться."

Артем замовк, його думки вирували. Він згадав свої дитячі роки, смуток батьків через втрачену сестру, безкінечні пошуки, які так і не дали результату. Невже все це час його сестра була поруч, живучи зовсім іншим життям, не знаючи про своє справжнє походження?

На його очах з'явилися сльози. "Боже мій... Вероніка..."

"Ми ще не розповідали їй," – продовжив Владислав. "Вона зараз у лікарні, відновлюється після нападу. Ми хотіли спочатку поговорити з тобою."

"Я... я повинен її побачити," – рішуче сказав Артем, підводячись. "Я повинен знати правду. І якщо це дійсно так... я буду поруч з нею. Я її брат."

Владислав відчув полегшення, побачивши таку реакцію Артема. Він сподівався на підтримку з його боку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍