Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

– Селія? – на блідому обличчі з’явилася легка посмішка. – Ти прийшла!

– А якже, коханий! Щойно дізналася, що ти прокинувся, відразу до тебе. Ось тобі й вітамінчики принесла, – вона показала на пакет.

– Не варто було, – тихо мовив той. – Я поступово приходжу до тями. Лікарі сказали, що поки що сидітиму на дієті.

– Нічого, відтепер я піклуватимуся про тебе, – запевнила його Селія. – І ти швидко станеш на ноги.

Юля не могла вимовити ні слова. Вона стояла біля входу і не розуміла, що відбувається. Нарешті Антоніо помітив її.

– Кохана, а це твоя подруга? – він махнув головою в сторону дверей.

– Ні, вона, мабуть, помилилася палатою, – зухвало мовила та.

– Та як ти… – договорити Юля не встигла, адже на порозі показалася дона Марія.

– Синку, багато не розмовляй, – посміхнулася вона до хворого. – Лікарі заборонили тобі перенапружуватися та нервувати. А я проведу цю дівчину, не хвилюйся.

З цими словами жінка поклала руку на спину Юлі й легенько виштовхнула її з палати. Сама вийшла за нею і причинила за собою двері.

– Доно Маріє, це що таке відбувається??? – дівчина тремтіла від люті.

– Дитинко, заспокойся, я тобі зараз все поясню.

– Та вже ж спробуйте! Бо мені здається, що я застрягла в якомусь жахливому сні, де чорне – це біле, а біле – це чорне.

– Насправді, все трішки складно, – почала та. – Коли Антоніо вийшов з коми вночі, він нічого не пам’ятав про останні роки свого життя. Лікар каже, що втрата пам’яті може бути тимчасовою. На що я і сподіваюся.

– То ваш син про мене нічого не пам’ятає?

– Ні, спогади збереглися лише про їхнє життя з Селією. Про те, що вони вже давно розлучилися, він і гадки не має.

– То розкажіть йому! В чому проблема? Невже ви хочете собі таку невістку?

– Та Боже збав! – жінка перехрестилася. – Ця вертихвістка має тут подругу-медсестру. Вона їй і розповіла, що Антоніо забув про їхній розрив і тепер питає про неї. А ця й рада старатися. Прибігла відразу ж!

– Якщо Ви так її не любите, чому підтримуєте цю брехню?

– Наш лікар сказав, що будь-який стрес для мого сина може призвести до порушень психіки. Тому я намагаюсь поки не шокувати його подробицями останніх років життя. Юлечко, ти повинна мене зрозуміти. Я люблю тебе як доньку і понад усе хотіла б, щоб ти стала частиною нашої родини. Та поки що я не ризикну відкривати Антоніо усієї правди. Почекаймо трішки, гаразд?

– Я ніколи не претендувала на роль вашої невістки, – мовила сумно Юля. – Ви знаєте мою ситуацію і те, що моє серце все ще в Україні. Можна пережити втрату друга у житті, мені це не вперше. Проте мені не хотілося б бачити поряд з ним таку особу.

– Щодо цього, не хвилюйся, – запевнила жінка. – Щойно Антоніо стане на ноги, я поговорю з ним про все.

– Сподіваюся лише, що потім не буде запізно… – відповіла їй Юля і пішла до виходу.