Аврора Лав - Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав

— Ти втомилася, Ен. Ти вся на нервах. І ти явно не довіряєш нікому настільки, щоб розповісти, що тебе дійсно турбує. Але я тут, якщо ти раптом захочеш поговорити. Без жартів.

Його голос був спокійним і неймовірно щирим, що змусило мене затримати на ньому погляд довше, ніж хотілося б.

Я мотнула головою, відганяючи нав’язливі думки. Відвертості з Джакаром точно не буде — я не з тих, хто дозволяє собі слабкість перед хижаком. Він це зрозумів, і, як завжди, вирішив увімкнути свій типовий стиль спілкування: легковажний і трохи нахабний.

— Тоді можу скласти тобі компанію, красуне. І, якщо треба, допомогти розслабитися, — вампір підморгнув, з притаманною йому самовпевненістю піднявши брову.

Я вже давно звикла до його вульгарних натяків. Раніше це було майже кумедним — у мене ж був Еван, і я була абсолютно впевнена, що Джакор ніколи не дозволить собі зайвого. Але зараз усе змінилося. Я була самотня, розгублена, і його слова тепер звучали зовсім інакше. У грудях неприємно защеміло, як від різкого удару. У скронях забилася знайома пульсація мітки. Зціпивши зуби, я силою прогнала біль і різкий спогад.

Коли я відкрила очі, то вже готова була різко обірвати ловеласа, але мене випередив знайомий оксамитовий голос.

— Пішов до біса, Джа. Відвали від неї.

Блондин напружився, наче хижак, що зустрів гідного суперника, і кинув насторожений погляд на чоловіка, що стояв за моєю спиною. Напруга між ними зависла важким туманом, але Джакор раптово підкинув руки в примирливому жесті, піднявся з місця і відступив. Усі його жарти й упевненість вмить зникли.

Чаклун спокійно сів біля мене, зробив жест барменові для замовлення й мовчки втупився в порожню пляшку на стійці. Джакор, проходячи повз, нахилився і прошепотів мені на вухо:

— Ти знаєш, де мене знайти, солоденька.

Я здригнулася від несподіванки, але швидко опанувала себе. Гра закінчилася, його жарти зайшли занадто далеко.

— А як же Глорія? — тихо, але з хитринкою запитала я, кусаючи нижню губу.

Джакор зупинився, наче його облили холодною водою. Вираз його обличчя змінився так різко, що я ледь стримала посмішку.

“Так я і знала, що між ними щось є!”

— Всього доброго, Джа, — додала я, не приховуючи свого тріумфу.

Вампір пробурмотів щось нерозбірливе й зник у натовпі.

Розвернувшись до барної стійки, я тихо розсміялася, радіючи своїй маленькій перемозі. Але радість тривала недовго. Важкий, напружений погляд чаклуна, що сидів поруч, швидко остудив мій запал

— Говори вже! — різкіше, ніж планувала, кинула я, відчуваючи, як від напруги тремтить голос.

— Мені доведеться виставити рахунок Евану, коли він повернеться, — незворушно відповів Ділан, зробивши довгий ковток зі склянки.

Я з підозрою втупилася в нього. Він навіть не подивився у мій бік, просто спокійно продовжив:

— За те, що відганяю від тебе різних мудаків.

Від почутого я так здивувалася, що на секунду навіть забула, як дихати. Брови злетіли до самого волосся. Спершу шок, потім розуміння, а за ним — різке роздратування.

— І ти зараз маєш на увазі не тільки Джакорда, так?

Він шумно видихнув, а на його обличчі з’явилася знайома лукава усмішка. Я почала здогадуватися, чому він поводиться так дивно.

— І його теж, — спокійно відповів Ділан, не зводячи з мене свого пильного погляду.

— І відколи ти став моїм…

— Енжело, у тебе з перевертнем щось було, так? Саме тому Еван зник? — грубо перебив мене Ділан, його голос різонув по живому.

Я заклякла, розгублено відкривши рот. Усередині щось боляче стиснулося, а за секунду по тілу прокотилася хвиля люті, така пекуча, що я ледь не вибухнула.

— Це не твоя справа, Ділан! — виплюнула я, неначе гримуча змія.

— Помиляєшся, янголятко! Моя! — з викликом кинув він, схопивши мою руку. Його дотик не був ані дружнім, ані ніжним, скоріше — твердим і напруженим, наповненим стримуваним гнівом. — Я люблю тебе. І переживаю за тебе. Піклуюся.

Я мовчала, обпалюючи його поглядом. Проте з кожним новим його словом моя злість поступово відступала, лишаючи по собі лише безсилий смуток.

— Я бачив, як тобі було погано, — продовжив він, голосом трохи м’якшим, ніж раніше. — І зараз бачу. І, нарешті, я зрозумів причину цього дебільного вчинку твого вампіра. Я впевнений, він скоро повернеться. У вас все налагодиться. Ви — одне ціле. Але ти… Ен… Серйозно? Берсарк?! Тільки сліпий не побачить його інтерес до тебе! А ти його заохочуєш! Навіщо? Навіщо, Ен?!

Я ковтнула повітря, відчуваючи, як щось обірвалося всередині мене. Від його слів я наче впала в прірву.

— Між мною й Аеларом нічого немає й бути не може! Це інше. Зовсім інше, повір мені… Я не можу зараз це пояснити, але…

Слова застрягли в горлі. Я прикрила очі долонею, намагаючись придушити важке почуття провини, яке вже кілька місяців стискало мої плечі. Таємниця, недомовленість, біль — усе це змішалося в один клубок, який душив мене.

“Я так більше не можу”, — подумала я.

Мені шалено хотілося виговоритися, просто виговоритися. Поділитися з тим, хто не засудить і зрозуміє.

— Ділан, я так люблю Евана, — нарешті прошепотіла я, ледь стримуючи сльози. — Немає слів, щоб описати мої почуття до нього. І так… Я зрадила його.

По моїх щоках потекли гарячі, п’яні сльози. Я схлипнула, і наступної миті Ділан міцно притиснув мене до себе. Його обійми були теплими й сильними, як непохитна стіна, за якою можна було сховатися навіть від найгіршого буревію.

***

Ми сиділи в машині Ділана, припаркованій біля безлюдного пляжу. Хвилі тихо накочувалися на берег, створюючи мелодію, яка дивним чином заспокоювала. Позаду нас на горизонті вже виднілися перші проблиски сонця — світло пробивалося крізь темряву, розмальовуючи небо ніжними пастельними тонами.

Я притиснулася до широких грудей Ділана, відчуваючи, як його сильні руки підтримують мене. Він м’яко, майже ритмічно, гладив мене по спині, і з кожним його дотиком напруга в моєму тілі повільно розчинялася, мов туман під променями світанку.