Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

Емі ледь помітно кивнула, намагаючись перевести тему:

— Слухай, а як щодо того, щоб уже почати вибирати тобі одяг для вечірки?

— А тато що? — запитала Кері, озирнувшись до магазину.

— Він сам про себе подбає. Він сказав, що скоро вийде, — відповіла Емі. — Пішли подивимось, що підійде до твоїх нових каблуків.

Кері на мить задумалася, але врешті зітхнула:

— Гаразд. Але якщо він потім скаже щось дивне, я йому не пробачу.

Емі лукаво усміхнулася:

— Домовились.

Вони пішли далі, заходячи в магазини одягу й роздивляючись речі, які могли б підійти для вечірки. Тим часом Емі час від часу кидала погляд у бік магазину білизни, аби перевірити, чи Аорон вже вийшов. Вона намагалася не видати своєї зацікавленості, але думки про нього не полишали її.

За кілька хвилин Аорон вийшов із пакунком у руках і спокійно рушив до виходу, навіть не глянувши на їхній бік. Емі помітила це і ледь стримала усмішку.

— Він вийшов, — сказала вона Кері, показуючи в бік його фігури.

— Добре. Побачимо, чи буде у нього настрій розповісти щось про це ввечері, — пробурмотіла Кері, злегка фиркнувши.

Емі кивнула, але не відповіла, тримаючи в собі невеличкий секрет про їхню розмову.

Після кількох годин у торговому центрі, коли Кері втомилася і вирішила піти додому разом із Максом, Артур запропонував провести Емі ще трохи часу разом.

— Хочеш зайти в кав’ярню чи прогулятись парком? — запитав він, коли вони залишились удвох.

Емі подивилася на годинник і кивнула:

— Можемо пройтися, але ненадовго.

Вони вийшли з торгового центру і рушили до найближчого парку. Погода була ясною, а повітря свіжим, тому прогулянка здавалась гарною ідеєю. Артур, як завжди, випромінював упевненість, але намагався не нав’язуватись.

— Ти завжди така зайнята, — сказав він, посміхаючись. — Як ти знаходиш час на такі зустрічі?

— Просто стараюсь усе встигати, — відповіла Емі.

Артур зупинився на мить і подивився на неї уважно:

— А ти щаслива?

Емі здивувалася від прямоти питання, але швидко знайшлася з відповіддю:

— Думаю, так. А ти?

Він злегка усміхнувся:

— Зараз — абсолютно.

Їхня розмова перетекла в легкі теми про навчання, улюблені книги та подорожі. Артур був уважним слухачем і час від часу вставляв дотепні коментарі, через які Емі сміялася. Вона відчувала, що їй приємно бути поруч із ним, але його увага до неї змушувала замислитися.

Коли вони підійшли до невеликого озера в центрі парку, Артур зупинився і запитав:

— Чи міг би я зробити одне фото з тобою? Просто на пам’ять про цей день.

Емі трохи вагалась, але погодилась:

— Гаразд, чому б ні.

Вони зробили кілька спільних фото, Артур тримав телефон і знімав їх під різними ракурсами.

— Це чудово, — сказав він, переглядаючи знімки. — Виглядаєш неймовірно.

Емі засміялася:

— Ти явно вмієш робити компліменти.

— Це не комплімент, а правда, — відповів він із серйозним виразом обличчя.

Емі відчула, як її щоки злегка почервоніли, і вирішила змінити тему:

— Уже темніє. Мабуть, час повертатися.

Артур запропонував її провести, і, хоч Емі спочатку вагалась, вона погодилась. Вони продовжували спокійно розмовляти, поки не дійшли до її квартири.

— Дякую за сьогодні, — сказала вона, зупинившись біля дверей.

— Це був чудовий день, — відповів Артур. — Сподіваюся, ми ще побачимось.

Емі усміхнулася і, бажаючи уникнути незручного моменту, просто попрощалася:

— Спокійної ночі.