Ірвін Шоу - Нічний черговий

я купив зроблений у вигляді стилета ніж для розрізання паперу з гравійованим срібним держаком. Щось утримувало мене від міркувань про справжні причини цієї покупки, і я переконував себе, що просто, побачивши гарний ніж у вітрині, вдовольнив свою примху.

Вже пообіді я купив номер «Ромен дейлі амерікен» і зайняв стратегічну позицію в одному з розкішних крісел у холі, не надто близько до входу і портьє, але з чудовим оглядом місця появи нових персонажів. На мені був мій власний костюм. Я не хотів, щоб спортивна вовняна куртка або одна з яскравих сорочок мого кривдника передчасно насторожили його.

До шостої години я встиг двічі переглянути газету. За цей час до готелю прибуло тільки американське сімейство — дебелий балакучий батько, стомлена мати в черевиках на низьких підборах і трійко худорлявих блідих дітей у червоній, білій і блакитній куртках з каптурами. Я почув, що вони насилу добулися з Рима, бо всі дороги вкриті ожеледдю. Зусиллям волі я подолав бажання спитати у портьє, чи не запізнюються поїзди з Мілана.

Я саме читав світську хроніку,— у Паріолі хтось, про кого я ніколи не чув раніше, дав прийом на честь когось, про кого я теж не чув,— коли в хол увійшла висока білява жінка років тридцяти, без капелюшка. За нею несли багато дорогих з вигляду валіз. Я ледве стримав хвилювання, але підсвідомо відзначив, що жінка була гарна, з довгим аристократичним носом і яскравими вустами. Її дороге зимове пальто коричневого кольору було пошите без сумніву у першокласного майстра. Жінка підійшла до портьє з виглядом людини, що все своє життя зупинялася тільки в готелях з п'ятьма зірками. Саме тоді, коли вона мала назвати своє ім'я, американські дітлахи, які все ще були в холі, голосно засперечалися з приводу того, кому з них першому йти нагору приймати ванну. Тому я не розчув імені нової гості. Якщо в мене колись будуть діти, вирішив я сердито, я ніколи не подорожуватиму з ними.

Дама розписалась у реєстраційній книзі і недбало кинула свій паспорт, його кольору я не роздивився. Закінчивши справи з портьє, вона пішла не до ліфта, а в бар. Я намацав у кишені свій срібний долар і теж подався в бар. Але не встиг я підійти до дверей, як вона вже вийшла звідти. Я відступився, щоб дати їй дорогу, і спробував злегка вклонитись їй, але вона не звернула на мене уваги. Я навіть не розгледів виразу її обличчя.

Влаштувавшись у кутку бару, я замовив віскі з содовою. Довкола було темно і порожньо. Мені залишалося тільки чекати.

О сьомій дама повернулася. На ній була строга чорна сукня з двома разками перлів на шиї, в руках вона тримала своє пальто. Було очевидно, що вона кудись зібралася. Зупинившись біля дверей, вона уважно оглянула приміщення. За одним із столиків розташувалося те саме американське сімейство. Батьки попивали «мартіні», діти — «кока-колу», і час від часу батько казав їм: «Заради бога, помовчте хоч хвилинку».

Навпроти мене сиділо літнє англійське подружжя; чоловік читав старий номер лондонської «Таймс», жінка у барвистій сукні з вибивної тканини мовчки дивилася перед себе.

Біля стойки бару вже хвилин п'ятнадцять скрекотіла компанія італійців, я чув, як вони весь час повторюють слово «disgrazia». Але так і не зрозумів, хто або що було безчесним.

Ніхто, крім мене, не сидів сам.

Аристократичні вуста жінки викривила легка гримаса. Бліда шкіра з легким рум'янцем на вилицях, темно-волошкові, майже фіолетові очі, гнучка фігура, вигідно підкреслена скромною сукнею, і стрункі гарні ноги навернули мене на думку, що вона не просто гарна, а прекрасна. І саме її якийсь безсоромний і нахабний незнайомець, що вкрав у цюріхському аеропорту мої сімдесят тисяч доларів, умикає у скаліченого чоловіка на гріховний відпочинок.

Вона помітила, що я її роздивляюсь, і злегка насупилася. Це їй личило. Я опустив очі, а вона перетнула кімнату, сіла за сусідній з моїм столик, жбурнула пальто на стілець і дістала з сумки пачку сигарет та важку золоту запальничку.

Офіціант, гарний чорнявий хлопець з лагідними сторожкими очима бойового бика, підскочив до неї і запалив їй сигарету. Потім схилився над столиком, щоб прийняти замовлення, і продемонстрував у широкій усмішці чудові білі зуби. Дама була з тих, яким завжди кидаються прислужити.

— Рожевий джин, per favore[2],— сказала вона.— Без льоду.

Отже, вона англійка.

— Ще порцію віскі з содовою, будь ласка,— сказав і я офіціантові.

— Prego?[3]— Усмішка зникла з його обличчя, щойно він повернувся до мене. Коли я замовляв перше віскі, він мене не перепитував.

— Ancora un whiskey con soda[4],— нетерпляче переклала леді.

— Si, signora.— Усмішка з'явилася знову.— Molto grazie[5].

— Дякую за допомогу,— вклонився я жінці.

— Він вас прекрасно зрозумів, — відповіла вона. — Просто він італієць. А ви, напевне, американець?

— Це, мабуть, дуже помітно?

— Вам нема чого соромитись,— заспокоїла вона мене.— Люди мають право бути американцями. Ви тут давно?

— Не настільки, щоб вивчити мову — Я відчув, як прискорюється мій пульс. Справи йшли краще, ніж я міг сподіватись.— Я приїхав учора ввечері.

Вона зробила нетерплячий жест.

— Я маю на увазі тут, у барі.

— А! Близько години.

— Близько години? — Говорила вона уривчасто, але голос її був на диво мелодійний.— Ви часом не помітили тут ще одного американця? Приблизно п'ятдесяти рогів, хоча виглядає він молодшим. Трохи сивий. В очах запитальний вираз. Ніби він когось розшукує.

— Зараз подумаю,— хитро відповів я.— А як його звуть?

— Ну, цього я вам не скажу.— Вона невдоволено поглянула на мене. Отже, невірні дружини, навіть англійки, не мають звички розголошувати ім'я і місцеперебування своїх коханців.

— Я не придивлявся спеціально,— мовив я з невинним виглядом,— але мені здається, бачив у дверях чоловіка, який відповідає вашому опису. Думаю, це було о пів на сьому.— Я намагався затримати її своїми розмовами якомога довше.

— Як мені набридли,— кинула вона роздратовано,— проблеми з сучасною поштою.

— Перепрошую,— сказав я, торкнувшись листа в своїй кишені,— але я не зовсім зрозумів, що ви маєте на увазі. Щось із поштою?

— Не має значення,— ухилилась вона від відповіді. Офіціант приніс їй замовлене. Я б не здивувався, якби він став на коліна, щоб прислужити дамі. Мою порцію він поставив на стіл без будь-яких церемоній. Жінка підняла склянку.— Будьмо здорові! — Вона