Ірвін Шоу - Нічний черговий

Ірвін Шоу (нар. 1913 р.) — сучасний американський письменник. Дебютував п'єсою «Ховайте мертвих» (1936). Видав збірки оповідань «Матрос із «Бремена» (1939). «Ласкаво просимо до нашого міста» (1942). Автор романів «Молоді леви» (1948). «Тривожна атмосфера» (1950), «Багатий, бідний» (1970), «Вечір у Візантії» (1973). Роман «Нічний черговий» вийшов 1975 р.
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.

Ірвін Шоу

Нічний черговий

Нічний черговий

1

Була ніч, і я сидів один за куленепробивною шибкою й замкненими дверима. За стінами готелю в лещатах січневої темряви лежав Нью-Йорк. Протягом останніх двох років я приходив сюди шість разів на тиждень за годину до півночі й лишався до восьмої години ранку. Моя праця не приносила мені ні особливого вдоволення, ані розчарування. Кімната, де я чергував, була тепла, робота не стомлювала, розмовляти майже не доводилося.

Ніхто не набридав мені розпорядженнями і не порушував одноманітності нічного чергування, отже, в мене лишався час на сякі-такі розваги. Звичайно я близько години вивчав «Біговий бюлетень», обмірковуючи ставки на наступний день. Це була доволі цікава, винахідливо роблена газета, вона вселяла віру в майбутнє і з кожним новим випуском відроджувала надії.

Покінчивши з розрахунками часу, ваги, дистанцій, поправок на сонячне світло і дощ, я брався читати, маючи напохваті чимало книжок на свій смак. Матеріальною поживою для мене були сендвіч і пляшка пива, що їх я купляв по дорозі на роботу. Двічі протягом ночі я робив фізичні вправи для рук, ніг і живота, тож, незважаючи на свою сидячу роботу, був у тридцять три роки міцніший і здоровіший, аніж у двадцять. При своєму шестифутовому зрості я важив майже сто вісімдесят п'ять фунтів. Ніхто не вірив, що я маю таку солідну вагу. Це тішило моє самолюбство, хоча в душі мені хотілося б бути трохи вищим. На думку деяких жінок, зовні щось у мені й досі було хлоп'яче, але я ніколи не сприймав це як комплімент, бо не шукав у них материнської ласки. Як переважна більшість чоловіків, я волів би бути схожим на людину, що виконує в телепередачах роль капітана морської піхоти або заводія якоїсь відчайдушної вихватки.

Я працював на обчислювальній машині, готуючи для денної зміни рахунки за минулий день. Коли я натискав на кнопки, машина гула, наче велика розтривожена комаха. Цей звук спочатку дратував мене, але згодом став звичним, ба навіть заспокійливим. За шибкою чорнів вестибюль готелю. Адміністрація заощаджувала електроенергію, як і все інше.

Куленепробивне скло було встановлено після того, як на попереднього нічного портьє вдруге вчинили напад. Сорок три шви. Він змінив професію.

Я дістав це місце завдяки тому, що в коледжі, на вимогу матері, цілий рік вивчав діловодство. Вона наполягала, щоб за чотири роки я вивчив бодай одну корисну справу. Відтоді минуло одинадцять років, І моя мати вже померла.

Готель називався «Св. Августін». Важко сказати, чи була ця назва тугою засновника готелю за Півднем чи просто його релігійною примхою. На жодній стіні не було розп'ять, і тільки чотири каучуконоси в кадубах, що стояли в холі, мали якесь відношення до тропіків. Хоча зовні готель виглядав досить пристойно, він бачив кращі часи. Так само, як і його мешканці. Вони вносили доволі скромну платню за номери і мало чого чекали взамін. Мені рідко доводилось розмовляти з ким-небудь, окрім двох-трьох, які вештались допізна. Я обирав роботу не для того, щоб вправлятися в красномовстві. Часто за цілу ніч на табло не засвічувався жоден вогник.

Мені платили сто двадцять п'ять доларів на тиждень. На 81-й Східній вулиці в мене була кімната з кухонькою і ванною.

Сьогодні мене тільки раз потурбувала повія, що спустилася згори після першої години ночі й попросила відімкнути їй вхідні двері. Вона прийшла ще до початку мого чергування, і я не мав уявлення, в якій кімнаті вона була. Збоку від дверей була кнопка, що мала відчиняти їх автоматично, але пристрій зіпсувався тиждень тому. Я ковтнув холодного повітря, з радістю зачинив двері й повернувся до себе.

На столі лежав «Біговий бюлетень», відкритий на програмі кінних перегонів, що мали відбутися завтра в Гайалі. Там на півдні стоять, мабуть, чудові теплі дні. У другому заїзді я поставив на Глорію. Лошиця нічого не виграла в останніх трьох заїздах, але вона добре виступила восени на півночі і набрала форми. Ставка була п'ятнадцять проти одного.

За вдачею я завжди був гравцем. Навіть у коледжі чималу частку своїх витрат перекривав завдяки грі в покер з приятелями. Згодом, працюючи у Вермонті, я також щотижня грав у покер і підрахував, що мій загальний виграш за той час сягнув кількох тисяч доларів. Після того мені вже ніколи так не щастило.

Саме завдяки захопленню картярською грою я опинився і в «Св. Августіні». Приїхавши в Нью-Йорк і оселившись у готелі, я несподівано познайомився з букмекером, який жив у тому самому готелі і там же займався своїми справами. Він позичав мені гроші, а наприкінці кожного тижня підраховував суму боргу. Готель був дешевий, зручний, та й моя фінансова ситуація не дозволяла мені розкошувати. Коли мій борг досяг п'ятисот доларів, він відмовився надалі давати мені гроші, але повідомив, що саме звільнився колишній нічний портьє, і адміністратор шукає йому заміну. Я виглядаю на людину інтелігентну, сказав букмекер, і крім того, вмію додавати й віднімати. Ставши до роботи, я переїхав у власне помешкання, бо навряд чи хто зміг би витерпіти двадцять чотири години в готелі. Щотижня я виплачував букмекерові борг із свого заробітку, а коли остаточно розрахувався, він знову відкрив мені кредит. Тепер я винен йому лише сто п'ятдесят доларів.

Від самого початку ми домовилися, що я буду писати йому, на кого ставлю, і лишати конверт з запискою у денного портьє, оскільки мій приятель ніколи не вставав раніше одинадцятої. Цього разу я вирішив поставити п'ять доларів. Якщо лошиця виграє, це дозволить мені сплатити мій борг наполовину.

Зверху на «Біговому бюлетені» лежала біблія видавництва «Гідеон», відкрита на псалмах. Я зростав у релігійній родині і виховувався на святому письмі. Хоч моя віра в бога була вже не така ревна, як раніше, але я все ще полюбляв читати біблію. Крім неї, на столі лежала «Мерзенна плоть» Івліна Во і «Олмейрова примха» Конрада. За два роки роботи в готелі я значно поліпшив своє знайомство з англійською та американською літературами.

Знову вмостившися перед обчислювальною машиною, я зазирнув у розгорнуту біблію.

«Хваліть Господа в святині його! Хваліть його в ширині сили його! Хваліть його за діла його великі! Хваліть його по великості величчя його! Хваліть його при голосах