Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

народу, такого відмінного від росіян, який дихав вільністю й відважним козацтвом, хотів пожити своїм життям? Йому загрожувала <в>трата національності, більше чи мен<ше> зрівняння прав з власним народом російського самодержця. А не зробивши цього, Петро ніяк не вплинув би на них. Усім цим переймався злочин<ний> гетьман. Відокремитись? Проголосити свою незалежність? Протиставити грізній силі деспотизму силу одностайності, покласти мужній опір на самих себе? Та гетьман був уже похилого віку й відкинув думки, котрі б завзято вхопилася виконати буйна молодість. Самодержець був надто могутнім. Та й невідомо, <чи б> озброїлась проти нього вся нація й до того ж нація вільна, <котра> не завжди була в супокої, тоді як самодержець завжди [міг] діяти, не да<ючи> нікому звіту. Він бачив, що без сторонніх сил, без допомоги котрого-небудь з європейських можновладців неможливо виконати цього наміру. Але до кого звернутися з цим? Кримський хан був надто слабким і його зневажали запорожці. Та й спомога його могла бути тільки тимчасовою. Гроші могли його підкупити на всякий бік. Тоді як тут саме потрібна була дружба такої держави, котра завжди б могла стати посередницею і заступницею. Кому б можна це зробити, як не Польщі, сусідці, одноплемінниці? Та царство Баторієве було на краю прірви й цю прірву вирило саме собі. Безрозсудні магнати забули, що вони члени однієї держави, сильної тільки одностайністю, і були розпещеними деспотами у ставленні до народу й непокірними демократа<ми> щодо можновладця. І тому Польща діяти рішуче <не могла>. Залишалась держава, що завжди була у великому шануванні в козаків, котра хоч і не була порубіжною з Малоросією, та, перебуваючи на глибокій півночі, закінчуючись там, де починається Росія, могла бути дуже корисною малоросіянам, тривожачи повсякчасно кордони й тримаючи, так би мовити, в руках Московію. До того ж шведські війська, що здивували подвигами своїми всю Європу, увірвавшись до Росії, [могли] б привести царя у нерішучість: <або> діяти на півдні проти козаків, або на півночі проти шведів.

У таких розмислах застала Мазепу звістка, що цар порушив мир і йде війною на шведів.

Переклад Т. Михед

Про малоросійські пісні*

Тільки в останні роки, в ці часи прагнення самобутності і власної народної поезії, привернули до себе увагу малоросійські пісні, що були до того прихованими від освіченого громадянства і держалися в самому народі. До того часу одна тільки чарівна музика їх зрідка заносилася у вище Коло, а слова залишались без уваги і майже ні в кому не викликали цікавості. Навіть музика їх не появлялася ніколи цілком. Бездарний композитор без жалю розривав її і клеїв у свій бездушний, дерев’яний витвір[117]. Але найкращі пісні і голоси чули тільки самі українські степи: тільки там, під покровом низеньких глиняних хат, увінчаних шовковицями і черешнями, у сяйві ранку, півдня і вечора, у лимонній жовтизні падаючого колосся пшениці, лунають вони, і тільки одні степові чайки, зграї жайворонків та іволги своїм стогнанням переривають їх.

Я не говорю докладно про вагу народних пісень. Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу. Якщо його життя було діяльне, різноманітне, свавільне, сповнене всього поетичного, і він, при всій багатобічності його, не здобув вищої цивілізації, то весь запал, все сильне, юне буття його виливається в народних піснях. Вони — надгробний пам’ятник минулого, більше ніж надгробний пам’ятник: камінь з красномовним рельєфом, з історичним написом — ніщо проти цього живого літопису, який говорить, співає про минуле. В цьому відношенні пісні для Малоросії — все: і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не зрозумів їх глибоко, той нічого не узнає про колишній побут цієї квітучої частини Росії. Історик не повинен шукати в них вказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; в цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого і окремо кожного часткового, тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкриється перед ним в ясній величі.

Пісні малоросійські можуть цілком назватися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди відповідають тодішньому моментові і тодішньому стану почуттів. Всюди проймає їх, всюди дихає в них ця широка воля козацького життя. Всюди видно ту силу, радість, могутність, з якою козак кидає тишу і безтурботність життя домовитого, щоб поринути в усю поезію битв, небезпек і розгульного бенкетування з товаришами. Ні чорнобрива дружина, що пашить свіжістю, з карими очима, з сліпучим блиском зубів, вся віддана коханню, дружина, яка вдержує за стремено коня його, ні стара мати, яка розливається потоками сліз, всю істоту якої заполонило саме материнське почуття, — ніщо не в силі вдержати його. Упертий, непохитний, він поспішає в степи, у вольницю товаришів. Його дружину, матір, сестру, братів — все заміняє ватага гульливих рицарів наскоків. Узи цього братерства для нього вищі за все, сильніші за кохання. Блищить Чорне море; весь чудовий, незмірний степ від Таману до Дунаю — дикий океан квітів колишеться одним нальотом вітру; в безмежній глибині неба тонуть лебеді і журавлі; вмираючий козак лежить серед цієї свіжості незайманої природи і збирає всі сили, щоб не вмерти, не поглянувши ще раз на своїх товаришів.

То ще добре козацька голова знала,

Що без війська козацького не вмирала.

Побачивши їх, він заспокоюється і вмирає. Чи виступає козацьке військо в похід, тихе і слухняне; чи вивергає з самопалів потоп диму і куль; чи кружляє вільно мед, вино; чи описується жахлива страта гетьмана, від якої дибом встає волосся, чи помста козаків, чи забитий козак з широко розкинутими руками на траві, з розметаним чубом, чи клекіт орлів у небі, які сперечаються про те, кому з них видирати козацькі очі, — все це живе в піснях і змальоване сміливими фарбами. Інша частина пісень малює другу половину життя народу: в них розкидано риси побуту домашнього; тут в усьому цілковита протилежність. Там тільки козаки, тільки військове, бівуачне і суворе життя; тут, навпаки, тільки жіночий світ, ніжний, журливий, сповнений кохання. Ці дві статі бачились між собою найкоротший час і потім розлучались на цілі роки. Роки ці минали для жінок в журбі, в чеканні своїх чоловіків, коханих, які промайнули перед