Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 9.1

Орендувавши з Дариною та Софією кімнату поблизу місця, де сьогодні вночі відбуватиметься шабаш, ми прийнялися обирати відповідний одяг для цього дійства — щось відкрите та бажано чорне. 

Меліса теж крутилася поряд, роздивляючи картини на стінах, ніби ніколи раніше не бачила осінній пейзаж.  

Ми з Дариною розляглися на великому ліжку, що займало більшу частину кімнати, та посміювались із насупленої мордочки Софії, яка не могла самотужки зав’язати корсет. 

— У тебе дірка на дупі, — вигукнула я. Вона спохватилася, й ми обидві засміялись. 

— Занадто закрите. Знімай його. Це набагато краще, — сказала Дарина та простягнула їй шовкову коротку сукню із вирізом на спині. Софія похапцем роздягнулась і, перебуваючи перед нами лише в одних трусиках, почала прискіпливо роздивлятися запропоновану їй річ. 

— А вона змінилась, — хмикнула Меліса. — Скинула образ боягузки та скромної дівчинки.  

Я коротко всміхнулась. 

— Ти лише зараз це помітила? 

— Меліса щось сказала? — Софія кинула на мене запитальний погляд. Дарина нахмурилась. 

— Каже, ти неадекватна. Трясти цицьками перед незатуленим вікном... Це де таке бачено!  

Софія відмахнулася від мене, мовляв, кому яка різниця, й просунула руку у мереживний рукав сукні. 

— Знаєш, Орисю, — звузила очі Дарина, склавши руки на грудях, — відколи Артур зізнався мені, що ти його сестра, тільки й про тебе говорить. Зауважу, не найкраще. Наші розмови тепер схожі на сеанс психотерапії, де він постійно скаржиться на молодшу сестру. 

— Зовсім збожеволіла про таке говорити? — відлипнула від свого відображення у дзеркалі Софія та підтиснула губи. 

— Краще гірка правда, — Дарина знизала плечима. 

— Усе нормально, — втрутилась я, обхопивши себе руками. — Я знаю, що він мене недолюблює. Я більше не його люба сестричка, бо як він сказав, стала схожою на нашу маму. Занадто сильно. 

«Ти така ж незграба та ні на що неспроможна, як і вона! Нам нема чим платити за оренду, а ти думаєш, чим би набити пузо», — кричав Артур, коли я ледве не спалила кухню, намагаючись приготувати його улюблене печиво. Я встигла поглинути вогонь, але він верещав так, наче цілу націю тільки що знищила. Тоді я хотіла зробити брату приємне, адже він так важко працював, аби ми могли прожити в новому місті, де ціни космічні.  

Кажуть, спільний ворог зближує, але ми лише дужче віддалились.  

Артур часто не ночував удома, приходив знервований та починав сварку на рівному місці. Звинувачував мене в тому, що я не працювала. Хоча я намагалася стати частиною суспільства, трохи працювала офіціанткою у людському кафе, а згодом прибиральницею у барі для нечисті. Для людей я була чужинкою, лякала їх самою своєю присутністю, до того ж ще не навчилася нормально контролювати свою силу і часто зривалася на інших. Нечисть теж мене не приймала, тому з ними я не бачила сенсу стримуватись. Спостерігаючи за їхніми бридкими пиками й чуючи насмішки та перешіптування за спиною, я випускала свій вогонь. Він брав наді мною гору, затягував у трясовину злості.  

Загалом соціум зробив мене тією, ким я була зараз. І я не знала, як із цим боротися, тим паче коли поряд не було підтримки... 

— Деколи ми бачимо справжнє зло в очах найрідніших, — прошепотіла Меліса, поклавши примарну руку мені на плече. 

— Добре, годі про сумне. — Я поспішно змахнула вказівним пальцем кришталеву краплину, що застигла на моїх віях, і зіп’ялася на ноги. — А де моя червона сукня? Щось я її не бачу. 

*** 

З напрямку лісу повіяв вітер, що пробирав до кісток. Я скинула туфлі та занурила пальчики ніг у темні води озера, на поверхні якого з’явилися дрібні хвилі від плескання русалок. Вони гатили по воді хвостами та прикликали на шабаш усе більше нечисті, виблискуючи своїми лусочками під сяйвом місяця.  

Позаду розпалили велетенське багаття. Навколо нього почали збиратися відьми та чаклуни, аби провести те, заради чого більшість тут зібралися — ритуал прийняття у ковен.  

Сьогодні мій брат вступить у східний ковен, і його учасники стануть для Артура сім’єю. Я ж тепер ніким... 

Артур увійшов усередину сформульованого тілами нечисті кола та зупинився навпроти нового лідера східного ковену. Попередній чотири роки тому разом із сином теж загинув в академії.  

Я відвернулася, поглянувши на гори, що височіли над селищем.  

— Орисю, — тихо покликала мене Меліса. — Ти мала рацію — дещо справді мене тут тримає. Може мій обов’язок врятувати матір? Може тоді Бог Смерті нарешті з’явиться і звільнить мене від цих страждань? — Відьма говорила спокійно, проте я відчувала нотки хвилювання, поєднані з надією. — На жаль, без твоєї допомоги мені не обійтись, Орисю. Я не прошу тебе виконувати якісь ритуали чи ризикувати своїм життям, просто... Просто поговори з моєю мамою, розпитай про прокляття, з яким я колись до неї приходила. І більше я від тебе нічого не проситиму. 

Я кволо їй усміхнулась. 

— Коли ти віднесешся, не зможеш виконати своєї обіцянки. 

Меліса опустила голову, її очі заметалися поверхнею води, немовби відьма щось згадувала. Нарешті вона поглянула на мене, і в її погляді промайнув біль. 

— Завжди бути з тобою, — сказала Меліса. Голос відьми потонув у здійнятому вітрові.  

— Ходімо знайдемо твою сувору матінку, — підбадьорливо їй усміхнувшись, я кивнула на натовп нечисті, що танцювала довкола багаття, п’яна та щаслива. 

Ясміна Володимирівна розмовляла з відьмами свого ковену, серед яких були Христина Михайлівна та Софія. Веселощі лише почались, а моя подружка вже ледве трималася на ногах. 

— Я б хотіла з вами поговорити, — я нагородила ректорку довгим поглядом і вказала на стару хатину біля озера.  

Вона щось прошепотіла одній із відьом та без лишніх питань попрямувала в указаному мною напрямку. На нас уже чекала Меліса, нервово смикаючи ногою. Цей її жест здавався мені неприродним, як для примари, тому я не стримала свого приглушеного хихикання. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍