Олеся Лис - Гвендолін, Олеся Лис

Розділ 36

– А мені відома інакша історія – з іншого боку від мене підсаджується Хедвіг. - Подейкують, що Відар образив богиню Кару зовсім не тим, що не шанував її вівтар…

Жінка інтригуюче замовкає і починає з апетитом гризти курячу кістку із залишками м'яса.

Ауд презирливо фиркає і теж береться за вечерю, їй очевидно не подобається, що подруга вирішила зайняти її місце в якості оповідача.

- А чим же? - не витримавши, питаю я. Зараз мене більше цікавить історія, ніж їжа або сварки двох жінок, адже в легендах може критися ключ до розгадки всього того жаху, який оточує жителів острова.

Заволодівши моєю увагою, Хедвіг, переможно блиснувши очима, відкладає страву і, витерши жирні пальці об поділ сукні, починає розповідь.

- Розповідають в ті часи боги вільно ходили серед людей, приймаючи образ звичайної людини. А того, хто зустрів жителя небесних чертогів, буде супроводжувати удача. Відар поважав кожного з богів і підносив окремі молитви та дари завжди жертвував на вівтар. А Кару не вшанував, і щоб довести, що богиня нічим не краще звичайної жінки надумав в напій їй підлити приворотного зілля та ніч з нею провести. Знав негідник, що доньці Уна подобається відвідувати таверну пана Стурди, та випивати там чашу, іншу доброго елю, кращого на всьому узбережжі, між іншим.

Ауд знову скептично пирхає, але, тим не менш, теж з цікавістю прислухається до легенди подруги, якій це неймовірно солодко тішить.

- Ось одного разу навідався в корчму поважного Стурди Відар, примітив дівчину гарну і, вирішивши, що це і є Кара, зробив свою чорну справу. Та боги на те і боги, що все знають і бачать. Авжеж не стерпіла донька Уна таке неподобство, затаїла образу міцну і попросила допомоги у батька, а той, щоб дитя улюблене захистити і наслав прокляття на нашу землю. І з тих пір ми страждаємо від безчинств унанде, а зілля приворотні у нас заборонені під страхом смерті.

- Як? Але ж Йорун його варила? - злякано прикриваю рот долонею. - І я про це заявила привселюдно. Що тепер з нею буде?

- Так варила ж, - хмикає Ауд, нарешті, вирішивши теж взяти участь у розмові. - Це не заборонено.

Я незрозуміло кліпаю очима. Як так?

- Відунам не можна відмовляти, якщо до них за допомогою звертаються, їх природа допомагати нам, - пояснює Хедвіг. - Ти ж не будеш звинувачувати ніж, що пронизав груди, справді? Винна рука, що керує ним.

А через деякий час, обидві подруги, вже неабияк поївши і випивши еля, поминаючи померлих, клювали носом, сидячи на лавці, при цьому міцно обіймаючись і забувши про колишні розбіжності.

Покидаю їх компанію і виходжу на свіже повітря, в залі душно, і від диму з вогнища вже неабияк паморочиться голова, а мені потрібно добряче подумати над тим, що сталося зі мною, з вірним другом і як провести обряд. По правді кажучи, я зовсім не впевнена, що хто-небудь з вікінгів зміг би його схвалити, тому доведеться здійснювати Бас Сохраді таємно. Краще десь біля води. І як можна швидше. Кожен день зволікання змушує душу Бреді нудитися в прикордонні і відтягує момент переродження, коли його дух знову до нас повернеться.

Прогулявшись ще деякий час навколо маєтку, прослизаю назад в будинок і якраз вчасно. У коридорі я натикаюся на стурбованого Інгвара.

- Де ти була, - хапає від мене за плечі і легенько струшує.

- Тут, біля дверей, - швидко відповідаю, не зрозумівши, що могло його так розлютити. - Хіба мені не дозволено з дому виходити?

- Тепер так! - гарчить крізь зуби вікінг.

- Що? - округлюю очі, а чоловік, схопивши мене за руку, тягне в кімнату. - Чому?

- Хіба не розумієш? - продовжує злитися вікінг. - Тебе ще деякі підозрюють. Невже хочеш, щоб вони вчинили самосуд?

– Але я ж поруч була, – тихо виправдовуюся, а потім, відчувши в душі незрозуміле занепокоєння, квапливо питаю. - І ти мене захистиш, хіба ні? Адже захистиш ?

- Захищу, - раптово зупиняється Інгвар і притискає мене до своїх грудей. - Але тобі теж не заважає бути обережнішою. Більшість знає, що ти не здатна відкрити ворота і завдати шкоди кому-небудь з жителів мизи, та й бачили, що Ове врятував твій дар. Мої воїни знають тебе, їх подруги і дружини. Але я не можу пробратися в голови людям. Не завжди те, що вилітає з рота, спочиває в думках того, хто говорить. Просто, будь обережніша.

- Добре, - шепочу йому в сорочку, а потім, піддавшись почуттям, піднімаюся навшпиньки і притискаюся губами до його губ.

Боже мій, невже я це зробила? Невже першою поцілувала чоловіка? Навіщо? Навіщо я це зробила? Як пояснити собі цей дивний порив? Собі і йому...

А поки в голові крутиться вир сумбурних думок, а щоки спалахують від збентеження, Інгвар бере ініціативу в свої руки, і наш поцілунок перетворюється з майже цнотливого в палкий та пристрасний. У грудях ніби розливається теплий солодкий мед, а душа вилітає з тіла. Невже плотська любов може бути настільки солодкою, настільки прекрасною?

Насилу долаю себе і відсторонююся, долонею упершись в груди вікінгу. Яка ж я безсоромниця. Сама поцілувала ворога, свого господаря, людину яка полонила мене і відвезла з рідної країни. Вірно, в мені душа розпусної грішниці…

- Вибач – з губ зривається схлип. - Я ... я не хотіла. Я втомилася. Можна я піду спати?

Брови Інгвара здивовано піднімаються, я бачу, що він прагне мені щось сказати, але чомусь стримується, і ми в мовчанні продовжуємо шлях в кімнату. І я йому за це вдячна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно