Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

- Не знаю, як я раніше любив це все, - Саня скривився. - Зараз проміняти Єсенію і наших дітей на таке життя, або чого гірше, я не зможу, - Ігнатов закурив, випускаючи із задоволенням сизий дим вгору.

- Це так. Хочеться вірити, що мене чекає таке ж тихе сімейне життя. Хоча, ці Комарови... - Льоша примружився, похитав головою.

- Ви ще обидва поскигліть! Мені! - я розсміявся. - Обидві Комарови бояться своїх почуттів до вас. Женька, он, що повернула, аби повернути тебе! - відволікаюся думками від усього, що сталося за останні години. Здається, що пройшла вічність, а насправді, не більше доби.

- Ні, скаржитися точно не те, - Саня хмикнув. - Одружуємо Льошу знову, пізніше тебе. Але все одно будемо збиратися вп'ятьох, щоб побухати, - друг поплескав мене по плечу.

- Мені до "одружитися" ще, ой як далеко, - я відвів погляд.

- Обов'язково допоможу твоїй малій у всьому, що б вона мене не попросила, - Ігнатов нахилив голову. - Їдемо до неї, я так розумію?

- Еге ж.

По дорозі ми все ж завезли до дружини Льошу. Щасливий новоспечений батько засвітився, коли побачив своїх дівчаток. Ми з машини не вийшли, тільки помахали їй та батькам Льоши. Я не хотів показуватися з синцями на обличчі дівчині. Та й ми поспішали.

Саня мовчав майже всю дорогу, але вже перед клінікою заговорив.

- Мені здається, що навіть добре, що все так сталося... Я про... Твоє ставленні до Єсенії, - серйозно дивиться на мене. Я паркусь на території клініки, але не поспішаю виходити.

- Дивно це чути від тебе, - що ж, він сам почав, перший.

- Напевно, - друг посміявся, дивлячись перед собою. - Я не сприймаю тебе як її колишнього, або колишнього коханця або когось ще...

- По правді, я і не був твоїм суперником. Вона ніколи не вибрала б мене, - дивно говорити з ним на цю тему, але... Одночасно з цим стає легше. З кожною секундою.

- Від цього мені краще, - сміється знову Саня.

- Чи добре, що я був небайдужий до твоєї дружини і був твоїм другом одночасно? - цікавлюся я, не розуміючи поки, що в голові Ігнатова.

- Добре, що ти не пішов по блядях і не лікуєшся від ЗПСШ, наприклад, - друг глянув на мене. - Думаю, це не тільки тому, що ти просто добре вихований.

- Почасти. Мені не цікаво було взагалі проводити час з іншими, якщо чесно, - я зітхнув. - А потім випадково провів вечір з Лілі і після ще й ніч. Так дивно, що я стільки всього зробив для тієї, з якою навіть не спав.

- Вона дуже хороша дівчина. Судячи з гарних відгуків Єсенії. Вона весь вечір базікала про вас і переконувала Міру і Дашу, що ви справжня пара. Сумніваюся, що вона повірила в це сама до кінця, але... Сам факт.

- Тільки спробуй коли-небудь образити цю святу дівчину.

- Ніколи, - сміється Саша. - Мене чекає нудне сімейне життя з Эсенією.

- Так вже й нудне? - я хмикнув. Ніхрена їм не буде нудно.

- Гаразд, нудне сімейне життя з вогняною дівчиною, яку я хотів п'ять років. Життя з вами, моїми найкращими друзями. І з діточками, звичайно.

- Напевно, я теж хочу нудне сімейне життя, - я подумав і додав. - З Лілі.

- Ось, вже краще! Люблю тебе, мій кращий друг і людина, - Сашка явно сьогодні тягне на всякі зізнання. І мені, якщо чесно, дуже приємно. Але, звичайно, я лише неголосно відповів:

- І я. Ходімо, я хочу побачити її.

Трохи довше, ніж вдень, ми о дев'ятій вечора піднімалися в палату до Лілі. Поки охорона зрозуміла, хто, поки зрозуміли, куди ми... Коротше, ми, втомлені і, не посперечаюся, сонні, тому як я вже ночі дві точно не спав нормально, а то і всі три; дісталися до палати Лілі. Зайшли, знайшовши там Єсенію і, на подив, її свекруху. Я миттєво знітився перед Октябриною, чомусь, хоча вона м'яко посміхнулася нам обом і ми всі вийшли з самої палати, в імпровізований передпокій. Єсенія прикрила двері, адже моя Лілі відпочивала.

- Де тебе так розфарбували, малий? - Октябрина посміхнулася. Дуже дивно мені відчувати її турботу і теплу долоню на щоці. Завжди ставилася до мене тепло, як і до всіх хлопців, які працювали на Сашу.

Вона була дуже сильною жінкою. Врятувала свою кохану людину від смерті сама. Вийшла за нього заміж, всупереч всім примхам батька і ніколи я не чув, щоб вона або її діти говорили про главу сімейства, як про погану людину. Хоча, він свого часу займався такою ж діяльністю, як і Сашко. Пам'ятаю, коли вони дізналися, то не були дуже засмучені. Вони не влаштували скандал, але пояснили, що Саша просто ще не мав достатньо вагомих причин, щоб переглянути свої погляди на життя. А Єсенія внесла корективи на радість їм. Та ще й подарувала першого онука, хоча вони від Саші їх чекали в останню чергу. Думали, що Віт або наймолодша дочка, Мирослава, подарують їм потомство перші.

Не сперечаюся, що чоловік - головний в сім'ї при правильному розподілі обов'язків, доходів і того іншого. Але саме жінка задає курс, саме вона вкладає крупинки виховання з самого дитинства своїм дітям і вони разом, якщо все добре, побудують здорові і повноцінні відносини. Не тільки любовні.

Тому, для мене Октябрина з Мирославом приклад для наслідування.

- Потрібно було привести в порядок думки, - я постукав двома пальцями по скроні.

- Яким вітром, ма? - Саша поцілував її в щічку.

- Так, завідуюча подзвонила, сказала, що бачила тут вас. Сенечка вже більше ввела в курс справи. Вирішили дочекатися вас, дурників, - Октябрина м'яко погладила невістку по плечах. Але все ж таки не стала уточнювати, хто подзвонив і що саме доповіли. Все ж таки її клініка. У будь-якому випадку, мені приємно, що вона тут. Чогось.

- Як ти? - Саша притиснув дружину до себе. Єсенія виглядала блідіше, ніж була. Напевно, крові знадобилося багато або як там це все працює?! Я ковтнув нервово. Дівчина відразу прикрила очі, притискаючись до коханого. Звичайно, я б ніколи цього не порушив. Як можна? Вона майже дихає ним.

- Нормально. І Лілія добре, - Єсенія посміхнулася мені. - Якщо ти не одружишся з нею, я тебе покусаю.