Денис Кожухов - Гумовий Київ рожевих мрій

ми працювали з Сашком удвох, я зізнався йому, що мої нерви не здатні більше вивозити цей вантаж, який Микита називає шансоном. Я розігрівав себе словами лайки на адресу Микити, як людини, і його клятого шансону, як музики в цілому. Спіймавши себе на тому, що вже від гніву починаю гарчати, я зрозумів, що треба якимось чином злити з цього атомного реактора відходи, а інакше вони просто отруять його нормальну роботу, а то і, взагалі, вибухнуть. Я ухопив радіоприймач Микити, Сашко заплющив очі, і я гепнув приймачем об кахельну підлогу. Приймач, чого і слід було очікувати, розсипався на шматки. Я додав ще ногою зверху і просто розчавив ворога мого спокою. Потім спокійнісінько взяв смітярку і віник, і шваркнув приймачем у смітник, котрий невдовзі вивіз на звалище, що знаходилось на мінус другому поверсі. Наступного дня Микиту розірвала на шматки та обставина, що йому тепер доведеться самому співати шансон або періодично його насвистувати. Мене це тішило.

Я з Микитою вів партизанську війну. Одного разу я пішов до француза і попрохав його перевести мене в паралельну до Микитиної зміну, щоб не бачитися з ним і не співпрацювати взагалі. Спочатку Давид хотів дізнатись про усі деталі того, що трапилось. Звів мене з Микитою око до ока і намагався вирішити проблему мирним шляхом, але ми посварились просто в нього на очах, і розмова ледь не дійшла до бійки. Давид полишив ідею про примирення двох ворожих таборів і розвів нас по різних змінах. Я зітхнув з полегшенням. Через деякий час навіть приніс власний приймач, і ми з Сашком слухали мій метал або його кислотні ритми. Я знайомився з його культурою, а він розвивав у собі мою.

Грошей мені, як в принципі завжди, бракувало, тому я після роботи ходив і грав по переходах. Гітару залишав у Валі, з якою познайомився, коли ще торгував окулярами — в неї був свій кіоск квітів біля «Мак-Доналдса» на Льва Толстого. Я забирав інструмент, відігрував дві години, заносив гітару назад і дибав геть розбитий додому. Інколи я брав гітару додому, і ми з Симоном репетирували, щоб не забути нічого важливого, адже день, якого ми всі очікували невблаганно наближався. Залишався до нього тиждень.

Одного разу на вихідних, я підкупив Сашка Брагара пивом і запросив із собою на аск. Ми зібрались аскати на «Палаці Спорту». Пішли трохи посиділи у Шевченківському парку і прийняли там по літрі міцного пива на груди.

— Ну, що, пішли працювати? — сказав я до Сашка, котрий вже остаточно розслабив свої булки.

— Пішли, — відповів він через нехочу.

Ми дісталися до «Палацу» швидше, ніж я думав. Жартували усю дорогу, і від того вона стала для нас аж занадто короткою.

Я купив Сашкові ще одну пляшку пива, а сам відмовився — ще потрібно грати. Розчохлив свою ленінградку і почав наярювати перші акорди. Люди, які проходили повз моєї варти творчості інколи кидали грошву — мене це тішило. Раптом підійшов якийсь юнак.

— Привіт! — сказав він.

— Доброго здоров'я, — відповів я йому. Сашко лише махнув рукою — йому було нецікаво.

— А ви знаєте, що в переходах не можна грати? — ошелешив нас.

— А ти, що, міліціянт? — запитав я в нього замість відповіді.

— Ні, я просто людина, яка дотримується законів.

Він, як мені здалося, був трішечки напідпитку. Хоча це могло мені тільки здаватися, бо поводився він цілковито адекватно.

— Якщо ти людина, то йди собі, як люди ходять, і не чіпляйся до бідних музикантів, що до жебрацтва в окремому списку занесені, — ’відповів я м'яко, не загострюючи ситуації.

— А ти знаєш, що в переходах, як і в громадських місцях, не дозволено палити цигарки? — задав йому зустрічне каверзне питання Сашко, який щойно роздуплився.

— Я вас питаю, чи ви знаєте, що тут не можна грати? — не вгамовувався він.

— Ну, наприклад, знаємо. Що з цього? — говорив я, втрачаючи терпець.

— То забирайтеся звідси, щоб я вас тут не бачив, — випалив він і кинув на підлогу недопалок.

Я, навпаки, прикурив цигарку і, випустивши дим, промовив:

— Нікуди ми звідси не підем. Якщо ти хочеш нас подвинути, то викликай міліцію.

— Значить, не підете? — запитав він, розвертаючи голову вухом до мене, щоб краще, мабуть, чути мою відповідь.

Сашко, котрий сидів на сходинках, мотнув головою вбік і голосно та п'яно сказав:

— Ні.

— Я вас попереджував? — запитався він.

— Ну, попереджував. Що тепер? — поцікавився я.

— А от що…

І він зацідив Сашкові прямісінько в обличчя ногою. Сашка на деякий час вимкнуло. Я одразу ж намагаюсь зняти із себе гітару, але виходить це в мене дуже повільно, а тому я теж встигаю схопити плюху в обличчя, так би мовити, на печиво, але кулаком. Зрозумівши, що гітару швидко не зніму, а оборонятися потрібно — я відштовхнув його від себе ногою і тим самим виграв час, щоб скинути із себе гітарний пасок. Наразі, до тями прийшов Сашко і знову вихватив копняка по своїй мармизі. На той час я вже зняв гітару і поставив її біля стіни.

— Ходи сюди, курво, — прошепотів я і прийняв наступну атаку. Він хотів вдарити мене в обличчя ще раз, але я трохи подався в бік і вхопив його за рукав сорочки. Потім я почав його тягти на себе, а сам рушив униз сходами. Наш із Сантьором противник перечепився через мій чохол, і я протягнув його через весь марш. Коли він опинився на підлозі в позі рака, я замахнувся ногою, яка була закута в мої улюблені черевики, і дзизнув йому прямісінько в пику. Він зойкнув, але почав підійматися. Я дав йому підвестись. Противник підвівся на ноги і знову розпочав атаку, а я знову почав його гатити, але вже по ногах. Щоб зрозуміти силу удару моїх ботів, скажу, що коли я ними гамселю в стіну, то нічого не відчуваю, а зі стіни сиплеться штукатурка. У них всередині є маленький секрет — сталева вставка. Що було природно — він почав здавати потроху назад. Розвернувся і пошкутильгав сходами нагору. Я пішов за ним, щоб допомогти Сашкові. Але трапилось непередбачуване — противник вхопив мою гітару і замахнувся бити нею об стіну. На все це діло зреагував Сашко, який ззаду обійняв скаженого придурка і не давав йому вчинити цей акт вандалізму. Натомість Сашко отримав потилицею придурка по своєму багатостраждальному обличчі і відлетів до стіни. Але, тут вже встиг підскочити я і повалив гада на підлогу. Ми боролись за гітару.