Денис Кожухов - Гумовий Київ рожевих мрій

займаюсь з дитинства. Малюю трохи вище середнього рівня (якщо такий є), в минулому навіть займався татуюванням. Нині малюю не часто, здебільшого, портрети. Література — це моя слабкість. Я немало часу провів за книжками моїх улюблених письменників. Спочатку мені подобалось читати детективи. Читати було легко, і ще легше при цьому нічого не запам'ятовувати. Еге? І я так подумав. Потрібно це діло кидати. Я намагався переключитися, вчити науки. Я читав книгу з психології, а хотілося-то детектив. Наркоман! Саме так я для себе визначив цей нездоровий потяг. Невже цього мені не пережити? Пережив. Я перейшов на класику, і дуже нею зацікавився.

Мені подобались звороти мови тих часів, повільні розгортання м'яких приємних сюжетів. Мені подобалась навіть лиха доля авторів, котрі це вигадали.

Начитавшись книжок, я почав сам писати невеличкі твори. Я вважав, що це не більше, ніж захоплення з розряду тих, які згодом минають, але я помилився. Це не захоплення — це моє життя, яке вже не може існувати без цих зошитів, покреслених ручкою то тут, то там; без вигадування чогось нового, висмоктування зі звичайнісінького навколишнього середовища тих образів, які люди або не помічають, або, якщо помічають, то не надають їм ваги. Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник — це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може.