Ульяна Соболева - Твої не рідні, Ульяна Соболева

 - Пробач, що не поговорив з тобою, мамо.  Пробач мені,  - помовчав трохи, погладжуючи тильну сторону долоні.  - Я знову зустрів Аню.

 Сам не помітив, як сів поруч на стілець, продовжуючи стискати маленьку прохолодну руку.

 - Привіз її в будинок діда.  Разом з її донькою ... Не знаю, чи правильно я вчинив.  Мені вбити її хочеться, і в той же час я божеволію.  Побачив знову і ... як чорт в мене вселився.  Я насильно їх привіз до себе.  Дочка у неї ... глухоніма.  Знаєш, мам, а я все ще люблю її.  Аню.  Сильно кохаю.  І що з цим робити, не знаю ... і я багато чого б віддав, щоб ця дівчинка моєю була.

 Прилади кілька разів пискнули, і я підняв голову.  Увійшла медсестра, подивилася на датчики і, негативно похитавши головою, знову вийшла.

 - Я іноді думаю ... а що було б, не зроби ти цей тест.  Я жив би з Анею, у нас би народилися ще діти.  Може бути, що батько не загинув і побачив онуків.  Навіщо ти вирішила все це зруйнувати? .... Навіщо, мамо?

 Знову стало боляче всередині, і я шумно видихнув і встав зі стільця.  Поклав руку мами на ковдру і вийшов з палати.

 Мій стільниковий задзвонив, і я тут же відповів на дзвінок.

 - Єгоре Олександровичу?  Добрий день.  Це Антоніна Олексіївна - сурдолог.  Мене попросили з вами зв'язатися щодо дівчинки з проблемами слуху та мовлення.

 - Так, вірно.  Спасибі, що подзвонили.  Мені потрібна консультація і огляд дитини вдома.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно