Анна Пахомова - Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова

- Ти дивився якийсь фільм? – напевно краще змінити тему, раз згадка про наречену злить Журбу. 

- Ага, - він видав смішок. – Дуже цікаве кіно…

Знову пригубив бренді, чи що то там таке було. І раптом пояснив:

- Це запис з відео реєстратора автомобіля моєї так званої нареченої.

- І що там? – теж повторила за чоловіком жест, відпиваючи з своєї склянки. В тілі вже було тепло, а до шкіри підбирався жар.

- Гидота, рідкісна гидота, -  Артур похитав головою і знову потягнувся до пляшки долиаючи собі і мені у склянки рідину.

- Через це ти не з’являєшся в офісі? – мене розпирала цікавість. Але підозрюю, якщо почну наполягати на подробицях Журба знову розсердиться.

- Звісно ні!  - Артур розсміявся, не забувши сьорбнути віскі. – Просто узяв вихідні. Щоб переосмислити своє життя. Після всього побаченого  і почутого… А ти значить скучала за мною, скалка?

- Я не скучала…

- І не думала про те, як мій член опиниться в тобі? – в його голосі з’явились небезпечні хрипкі нотки. У відповідь моє тіло завібрувало, резонуючи. – Так і будеш все заперечувати, маленька брехунка?

Артур стрімко піднявся на ноги, і ставши навпроти мене підхопив мене з крісла.

Серце зайшлось в шаленому ритмі. Голова запаморочилась. Стало страшно, що зараз Артур мене поцілує. А я не знаю як реагувати на це.  І що робити. І як його спинити. Коли він захоче більшого. Та і чи треба спиняти взагалі?

- Я чекаю відповіді, - пальці рук огладили мої голі плечі. Невагомо. Але водночас наче окропом плеснули на шкіру. Скошую погляд, шукаючи справді сліди опіків. Мені бракне повітря від несподіваної близькості.

- Я не брешу, - сухими губами відповідаю Артуру.

Та мої слова вже не цікавлять Журбу. Його погляд затуманюється, він робить глибокий подих, ніби втягуючи глибоко в  груди мій запах, і присувається ще ближче. Я п’яна, розумію я. І не стільки від алкоголю, скільки від того, що в мій особистий простір вторгнувся чоловік, якого я люблю понад усе на світі.

Між нами ніби два різні полюси магнітів, і вони примусово притягують наші тіла. Опиратися марна справа.

- Ти ж не просто так сьогодні приїхала, - каже Журба. І я киваю. Погоджуюсь невідомо з чим, в той час як по тілу розливається пекучий жар, що концентрується в моїй кицьці. І печія тільки підсилюється, коли Артур робить рух корпусом в мій бік.

Повільний і плавний поштовх на зустріч моєму тілу слугує зривом запобіжників. Назад дороги немає.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно