Ендрю Мейн - Хованки з хижаком, Ендрю Мейн

— Думаєш, ти такий до біса розумний?

Він опускає руку в кишеню і дістає зв’язку ключів.

Там ключ, за допомогою якого Ґантер вмикав запис відео.

Лайно. Він прямує до шафи з відеопрогравачем.

— Усі бачили, що ти зайшов сюди весь у синцях.

Трясця. Трясця. Трясця.

Чути стукіт. Ґантер повертає голову до дверей, розлючений цим втручанням.

— Що?

У прочинені двері говорить Палмер.

— Вітмаєр хоче, щоб ти приїхав на місце.

— Якого біса? Я говорю зі свідком.

Палмер жестом кличе Ґантера в коридор. Він неохоче прямує до дверей, не зводячи з мене лютого погляду.

Двері лишаються ледь прочиненими. Я чую шепіт Палмер.

— ...каже, що тіло знайшли.

— Тоді я маю змусити його говорити, — бурчить Ґантер.

— Вітмаєр чітко дав зрозуміти, щоб ти його не чіпав.

— Лайно, — гарчить він, а потім долинає звук удару кулаком об стіну.

Я чую, як його кроки віддаляються.

Заходить Палмер.

— З вами все гаразд? Може, вам щось потрібно?

Вона мила і ввічлива. Контраст просто неймовірний.

Я не в курсі, як тут усе влаштовано, тому боюсь наговорити зайвого — втім, не можу стриматись.

— Мені доведеться знову говорити з ним?

Палмер мигцем оглядає коридор і повертається.

— Останнім часом на нас усіх чиниться неабиякий тиск.

— Я чув.

Вона стишує голос.

— Челсі була його кузиною.

Чорт забирай. Ці чотири короткі слова змінюють контекст усього, що щойно трапилось. Я таки вважаю Ґантера козлом та задиракою, але вже краще його розумію. Здається.

Палмер жестом запрошує мене йти за нею.

— Повернімося до приймальні. Я маю стежити за відділком. Усі решта поїхали на місце злочину.

Я сідаю біля столу, забитого каталогами із фото злочинців.

— Вітмаєр каже, що зранку запросить судмедекспертів зі штату. Зараз вони намагаються обмежити доступ до місця події.

— Це вона? Челсі?

— Не знаю. Сумніваюся, що вони взагалі зайвий раз торкались до тіла. Хочуть, щоб приїхала команда експертів і провела ретельну ексгумацію.

Це має сенс. Я звик до голлівудської картинки, коли в кожному поліційному відділку сидить цілій відділ судмедекспертів, готових до роботи в будь-який час.

— То ви якийсь експерт із ведмедів?

— Ні. Я біолог, але на ведмедях не знаюся.

І близько ні.

— Ох. Упевнена, ви розповіли про це Ганні, та все ж звідки ви знали, де шукати?

— Ембер переповіла свою версію подій, до того ж я шукав незвичну рослинність.

— Ага.

Палмер глипає на мене, потім просто замовкає і повертається до роботи. Мені бракує сміливості запитати, що буде далі, тож я просто лишаюся на місці.

Десь за годину до відділку заходить охайно вбраний чоловік ледь за сорок у теплому пальті.

Він киває Палмер, потім звертається до мене.

— Я Вітмаєр, виконувач обов’язків шефа поліції. Це ви той джентльмен, що знайшов тіло?

Я встаю.

— Так, сер.

— Чудова робота. Ганні розповів мені, що ви біолог і визначили, що над могилами ростуть особливі рослини.

Господи. На цю тему не завадило б написати книгу.

— Якщо коротко — так, — кажу я, надто втомлений для пояснень.

Вітмаєр підходить і тисне мені руку.

— Що ж, дякую. Ми ще не отримали підтвердження, що це Челсі. Та гадаю, це справді вона.

Він киває в бік пакета для сміття на стійці, в якому лежить пальто Челсі.

— Це її?

Так.

Він кидає погляд на Палмер.

— Ніхто не докумекав покласти до доказів?

— Вибачте. Маккенна просто лишив пакет тут.

Вітмаєр дістає з кишені пару рукавичок і надіває на обличчя маску. Мабуть, був у них і на місці поховання.

Він обережно розв’язує вузол Маккенни й зазирає всередину, після чого поспіхом зав’язує.

— Керол, простежиш, щоб це опинилося під замком?

Палмер забирає пакет і несе в кінець коридору.

— Здається, Ембер і Девон злиняли, — каже Вітмаєр.

— Навіщо їм це?

Вітмаєр вказує на моє обличчя в синцях.

— Девон?

— Сталося непорозуміння. Я хотів поговорити з Ембер про те, що трапилося з Челсі. А їм здалося, що річ насправді в іншому.

Вітмаєр із розумінням киває.

— Бажаєте висунути звинувачення?

— Ні. Я тут лише для того, щоб дізнатись, що сталося з Челсі та як це пов’язано з Джуніпер Парсонс.

— З дівчиною, яка загинула у Філмаунті? Ведмідь, правильно?

— Я так не вважаю. Тому й приїхав сюди.

— Що ж, ми запросимо експертів зі штату для проведення судмедекспертизи. Де ви зупинилися?

— «Криксайд Інн».

— У Ґаса? Він хороший чоловік. Ви ще будете тут завтра?

— Так. Скоро маю повертатися у справах до Остіна. Але ще маю кілька днів.

— Гаразд. Завтра займемось офіційними свідченнями. А поки відпочиньте.

Мені легшає від того, наскільки спокійно та професійно поводиться Вітмаєр. Голос розуму серед суцільного божевілля.

Він проводжає мене до головного входу.

— Ще раз дякую. Треба буде зв’язатися з шерифкою Тайсон і дізнатись, що їй відомо.

Вітмаєр робить паузу.

— Ви говорили з нею раніше у Філмаунті?

Від згадки в мене в жилах холоне кров.

— Так... Їх моя розповідь не дуже зацікавила.

— Упевнений, це точно пробудить їхній інтерес.

Маю передчуття, що це не так уже й добре.

Розділ 41

Стаз

Об одинадцятій ранку у двері мого мотельного номеру стукають. Я майже не спав, попри те що був украй виснажений. Більшу частину ночі я збирав докупи свої нотатки та складав повну картину подій і записував усе це на флешку для детективів.

Я робив усе ретельно, мов готував звіт для наукового журналу. Хотілося чітко показати хід моєї думки та послідовність подій, завдяки яким було знайдено тіло Челсі. Це може бути життєво важливо для того, щоб я лишився на волі.

Крім того, я додав дані, згенеровані МААТ, та інструкції щодо того, як користуватись онлайн-версією мого веб-сервера. Я впевнений, що у ФБР та інших відомств є кращі, більш точні інструменти, проте місцевим відділкам на зразок Гудзон-Крика вони можуть бути недоступні.

Окрім інформації про те, як я знайшов Челсі, я також додав усі дані щодо схеми, якою користується вбивця.

Людина, яка знає про кримінальні розслідування та судмедекспертизу більше за мене, точно матиме з чого почати.

Я самотужки за день знайшов ще одну жертву. Якщо залучити справжніх правоохоронців, цього типа можуть упіймати раніше, ніж я встигну повернутися до Остіна.

На пошті два повідомлення