Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

Мазіно негайно повідомляє про не Вайлаті, який вже приготувався до занурення. Шеф заряджає рушницю і негайно кидається у воду. В ту ж мить скати втекли; може, почули шум, а може, помітили, що до них наближається Вайлаті.

Мазіно бачить, що Вайлаті піднявся на поверхню і кричить йому:

— Диявол! Ось він!

Саме в цю мить поплавець, до якого прив'язані рушниия і гарпун, зривається з місця і лине по рівній поверхні моря з швидкістю моторного човна. Це поранений диявол тікає щодуху, намагаючись звільнитися від гарпуна. Вийшло так: випливаючи на поверхню, Вайлаті побачив у себе під ногами морського диявола і, не роздумуючи, вистрілив йому в голову. Майстерний постріл!

Поранена риба намагається втекти, а по поверхні за нею, немов її власна тінь, мчить гумовий поплавець. Бруно швидко перевалюється через борт в човен. Мазіно вмикає мотор, і на граничній швидкості вони переслідують диявола.

Нарешті човен наздоганяє поплавець, Мазіно міцно хапає лінь і починає тихенько підтягати здобич. Морський диявол не зупиняється, тільки тепер він тягне за собою ще й човен.

Два тижні тому Джіджі Стюарт, Баск'єрі та Рогі теж піймали морського диявола. Вони побачили зграю морських дияволів, які пливли майже на поверхні, безтурботно гріючись на сонечку.

Гарпун поранив одного з дияволів (екземпляр обрали дуже обережно — не маленький, але й не дуже великий, кілограмів сто). Риба робить крутий віраж, залишає своїх товаришів і тягне у відкрите море, шалено смикаючи лінь. Переслідують довго, стріляють в диявола ще раз. Він спливає кров'ю, втрачає сили… Ввечері, коли човен вчених швартується до борту «Форміки», на палубу піднімають поліспастом славний трофей — першого морського диявола, здобутого експедицією. Його так і залишили на палубі на всю ніч. Він лежав там, хоч і мертвий, а все ж страшний: темний, вгору стирчать роги, паща напівроззявлена.

Але продовжимо розповідь про пригоди Вайлаті та Мазіно біля Ду-Ріг-Рігу. Після вдалого пострілу Бруно Букера охоплює нетерплячка. Він теж хоче спробувати щастя.

Мазіно, керуючись нюхом старого морського вовка, приводить човен на «щасливе» місце. Букер пірнає під воду, і розшуки починаються.

Нечутною ходою йде час, сонце уже височенько, і його гаряче проміння сповіщає, що треба кінчати ранкові лови. Час повертатися на «Форміку» і з'їсти чудовий сніданок, який приготував Пеппе. І тут Мазіно та Букер помічають диявола. Він ліньки пливе на невеликій глибині. Сніданок умить забуто!

Мазіно скромно поступається «правом удару» перед чемпіоном. Диявол уже під ними — кидайся у воду і стріляй просто в голову. Але Букер для певності вирішує стріляти знизу вверх, під зябра — найдошкульніше місце в кожної риби. Пірнувши, він блискавично досягає великої глибини (тепер людина набагато нижче, ніж риба) і наближається до страховиська на відстань пострілу. Мисливець не схибив. Диявол підстрибує і мчить уперед. Гарпун, як завжди, прив'язаний до поплавця на поверхні. Коротка метушня, човен ось-ось кинеться навздогін, але раптом поплавець зупиняється, погойдуючись на дрібних хвилях. Це погана ознака — диявол звільнився і втік. Гартуй, мабуть, ввійшов неглибоко, і коли риба кинулась тікати, лінь напнувся струною і видер його.

Так закінчується четверта битва з морським дияволом. Як і кожна битва в історії, всі вони проходили з перемінним успіхом. Від цього тільки підвищувався мисливський запал. Казали ж древні, що «в силі ворога — сіль перемоги».

От коли Букеру нарешті вдасться підстрелити під водою справді велетенського диявола і коли він витягне на поверхню здобич, тоді тільки ми повною мірою оцінимо його мисливський подвиг.

Морським дияволам відводиться окрема сторінка історії нашої експедиції не тільки для того, щоб розповісти, як полювали на них наші чемпіони.

З ними пов'язані в першу чергу спогади про фантастичне видовище, бачене нами на власні очі у відкритому морі. Як виявилося потім, досі ще нікому, крім учасників нашої наукової групи, не доводилося таке бачити. Тільки ми можемо розповісти людям про це неповторне видовище, загадкова сила і величність якого гідні пера великих співців моря.

Тихий, лагідний березневий вечір. Над Дур-Геллою ні найменшого вітерця. Безмежне море спокійне. В небі пливе кілька хмаринок, призахідне сонце підпалює їх блідо-золотавим вогнем…

За кілька сот метрів від берега погойдується маленький човен. Це повертаються після праці на великих глибинах члени наукової групи. Кожний займається своїми справами. Хто порається біля мотора, хто впорядковує матеріали, а зір увесь час перебігає з хвильки на хвильку (це вже стало звичкою) — чи немає чогось нового?

Раптом Мекко Баск'єрі насторожується… Що це он там, схоже на коловертень? Від чого раз у раз хвилюється рівна поверхня моря?

Порушуючи тишу, заторохкотів мотор. Човен повертається носом у напрямку того місця, де відбувається незрозуміле явище. Коли берег острова маячить вже далеко позаду, а до загадкового місця залишається якась сотня метрів, вода несподівано перестає кипіти. Виходить, марно тягнулися сюди?

Може, тут всього-на-всього проходила зграя сардин, на них напали тунці або акули, риба заметушилася, намагаючись уникнути хижих пащ, і от закипіла вода… А може…

Раптом, розірвавши поверхню моря, з страшенним шумом вискочило велетенське тіло. Довкола летять бризки. Всі приголомшені, вщухає торохкотіння мотора, човен зупиняється. Перед очима постає чорна блискуча туша. Вона вертикально піднімається з моря, а над нею стирчать довгі роги. «Диявол!»

З грудей вихоплюється крик подиву. Люди тримаються за борт човна, щоб не вилетіти в море, бо страховисько, раптом з'явившись з води, схвилювало поверхню. Човен сильно гойдає.

І справді, диявол, та ще й який диявол! Диявол-велетень! Вискочивши з моря на половину своєї довжини, він падає на спину, показуючи черево, на верхньому кінці якого темніє розкрита паща. Страшенний удар по воді, і диявол занурюється в глибину, а на поверхні клекоче піна. Ще мить видно довгий