Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Як вона? — поцікавилася.

— Влаштувалася в «Імідж-класік».

— Це добре. А що Ромасик?

— Щойно в Оленки закінчилися гроші, почали сваритися. Вона сидить у Києві і не зізнається, що влаштувалася на роботу.

— Дурне-дурне, а шкварки любить. Передавай їй привіт і розкажи таке… — розповіла, почуте від Андрія.

— Мені Роман теж не сподобався. Справді, пропонував «лямур де труа», потім казав, що жартує. Спочатку подумала, що він бульбаш: «Ольга, ти павінна бачиць, чьто я модний хлопєц, — пан редактор, а нє?.. Гдзе тут можна схадзіць в кафє найбліжчє?»

Ірина запропонувала:

— Можемо піти на дискотеку, попліткуємо… Андрій буде…

— Ангел теж? — з втаємниченими інтонаціями.

— Тобі стали подобатися чоловіки?

— Він класний мужик, уважний до сім'ї, до дітей…

— Через те ти з ним переспала?! Збоченка!

— Не лай мене. Підемо гульнемо. Батько саме грошенят підкинув!

— Ти почала рахувати гроші?

— Хочу машину, мій старий Наташі своїй купив, мені — ні!

— Біс в ребро — і курва в ліжко… Гаразд іще дзенькну Інні!

— Ти не знаєш?! Осман поїхав додому, звідти зателефонував, що мусить оженитися. Дає слово, що з дружиною спати не буде і щойно розблокуються рахунки, повернеться до Києва і більше ніколи не поїде на Кіпр. У них традиції: якщо протягом року жінка не завагітніє, її виганяють.

— Що з нею буде потім?

— Повернеться додому, і буде все життя бавити племінників.

Ірина здивовано свиснула.

— Тим більше, Інні треба якось розважитися… — вирішила.

Після цього зателефонувала до Андрія:

— Котику, йду до Інни. Коли звільнишся, зателефонуй на мобільний! Культпохід на дискотеку не відміняється.

Анджей мугикнув у відповідь щось непевне, вимкнув зв'язок і запитав у Валентина:

— Хто міг їх здати?

— Не уявляю. Про місце і час знав тільки я. Але про саму операцію знало багато людей. Сліпий міг кинути всі сили на оборону, підключити ментовські зв'язки. Працювало ще дві групи дублерів. Але я усе відмінив, щоб їх не накрили.

— Треба було йти до кінця.

— Тоді ми могли втратити шістьох чоловік.

— Відпочили б хлопці рік-другий на нарах, познайомилися б із в'язничними порядками. Не все мені сидіти.

— І що тепер?

— Продовжуй. Хіба що Сліпий піде на переговори, поверне гроші з відсотками і пустить нас на свої території.

— Сліпий злопам'ятний і швидкий на розправу…

— Тут політика інша: не він у нас відбирає території, а ми у нього. По понятіям, ми безпрєдєльнічаєм. Це мало кому подобається; у Сліпого можуть з'явитися несподівані союзники.

— Нам зараз це зайве, — погодився Валентин. — А що робити із заарештованими?

— Хто з ними проводив інструктаж, передавав зброю?

— Ті вчора виїхали до Праги, звідтіля в Скоп'є. На випадок небезпеки можуть перебазуватися в Сербію. Астаф'єви повернулися в Чорнопіль, тиждень пересидять на дачі в Анатолія.

— Потім нехай перебираються у Нагірну.

Андрій якусь хвильку поміркував і невдоволено промовив:

— Зброєносці інформацію ментам здадуть. Це дійде до Сліпого…

— Питання може вирішити Карась…

— Грошей не шкодувати. Нехай його люди приберуть цих шмаркачів у СІЗО. Пустимо слух, що їх прибили менти на прохання Сліпого, щоб не насторожити інших. Ватченко нехай створює видимість роботи… Маєш на сьогодні якісь плани?

— Піду до однієї курви, а завтра вранці — додому.

— Відвези мене до Карася.

Дорогою Андрій попросив Валентина заїхати до Калача, взяти риби і відвезти батькам Ірини:

— Василько хворіє, рибу любить. Класний пацан, а зліг. Поки батько боровся, Тамара Андріївна жила в Коцюбинчиках, там після чорнобильського вибуху пройшов дощик… Вони досі щоліта їздять туди відпочивати…

Коли Андрій вийшов з машини, Валентин проїхав квартал і з таксофону дзенькнув до Сліпого. Домовився про зустріч увечері, а поки заїхав до Оленки на роботу.

— Как тебе здесь работается? — поцікавився.

— Класс! Случайно встретила немца, с которым работала в Османа, ему была нужна реклама. Договор на двести тысяч долларов, моих — пять процентов! Мне везет со дня, когда мы встретились. Кстати, вчера меня назначили директором по маркетингу!

— Это нужно обмыть! Только пообещай, что сегодня не станешь рассказывать о своих любовниках! Я начинаю ревновать. Теперь ты невеста с приданым!

— Может, посватаешься?

— Я не настолько люблю деньги, чтобы жениться ради них.

— Тем не менее, я перед тобой в долгу. Приглашаю на обед!

У ресторані музики награвали повільні джазові композиції, хотілося танцювати і говорити про чарівну зимову погоду, красу київських вулиць… Між ними щось народжувалось; любовні флюїди переплітали непомітними нитками серця, тіло мліло, відчувало хтиву ауру партнера. Валентину захотілося плюнути на Сліпого, на справи і за прикладом Андрія залізти у ліжко до розкішної дівчини на кілька днів, щоб вибратися з нього знесиленим і щасливим…

— Я вспоминала тебя, — зізналася Оленка. — Какой ты сильный, как целуешь…

У Валентина солодка судома перехопила горло. Пригадав ніч на роздовбаному ліжку, її поцілунки. Але це була не любов. Це пристрасть. Хтива, солодка.

— Оленко, — проковтнув слину, — Не заводи меня, сейчас возьму тебя прямо на столе…

— Так бери…

— На нас обращают внимание. Они будут надоедать советами…

Валентин ніжно чмокнув дівчину в носика і відхилився назад. Серце продовжувало збуджено битися.

… Час пробіг непомітно.