Сергій Ухачевський - Чужа гра

Петро Йосипович спересердя влив у себе склянку вина і сердито подивився на Лисака:

— Я розпинаюся, травлю на Анджея інших бандитів, плету інтриги, щоб пересварити між собою його компаньйонів, прослуховуємо телефонні переговори, спалюємо бензин на стеженнях. А одного дня з'ясовується, що комусь вигідно, аби він був на свободі!

— Маємо бути політиками, бо тут законним шляхом нічого не доб'єшся.

— В Україні потужний репресивний апарат, чому маємо бути політиками, а не правоохоронцями?.. Гаразд, що там з «Либіддю»?

— У дев'яносто четвертому році готель акціонували. Частина акцій залишилася в фонді Укрмайна, інші придбали фізичні, юридичні особи. Готель був у занедбаному стані. Дирекція взяла кредит під державні гарантії і почала реконструкцію. Тут з'являється Красовскі і за безцінь скуповує двадцять чотири відсотки акцій.

Зачитаю інформацію про його фірму: «Головна мета роботи «TNT» в Україні — скупка пакетів акцій у процесі приватизації підприємств для перепродажу. З метою ухилення від податків і укриття протиправної діяльності «TNT» постійно змінює юридичні адреси.

Компанія працює за схемою: в офшорних зонах створюються підприємства, які ніде не реєструються. В Україні відкривається представництво, що теж не реєструється, і за дорученням кіпрських компаній починає скупку контрольних пакетів акцій українських підприємств. Згодом за рахунок обігових коштів самих підприємств проводиться фіктивний міжнародний аудит (зазвичай представниками компанії), і контрольний пакет акцій виставляється на продаж.

Таким чином викуплено контрольні пакети акцій унікального заводу алмазних інструментів, газорозрядного заводу. Їхня продукція оцінюється в копійки й імпортується в Європу, де продається за світовими цінами. Податки в Україні не платяться, робітники отримують мізерну платню і працюють на старому обладнанні. За рік чистий прибуток нових власників від продажу алмазних інструментів становив п'ять мільйонів доларів.

В інших випадках «TNT» проводить косметичний ремонт за рахунок обігових коштів самих підприємств і виставляє їх на продаж за цінами у двадцять-тридцять разів вищими, ніж придбано акції.

Скупивши контрольний пакет акцій готелю, «TNT» почне скуповувати блокуючий. У представників компанії з'явилися списки приватних акціонерів, що є комерційною таємницею. Їм телефонують і пропонують за кілька доларів продати акції. Декому погрожують.

Усунувши від керівництва законну дирекцію, нові власники внесуть зміни до статуту, заволодівши європейського рівня готелем, пропонуватимуть номери туристам, що ідуть в Україну, за світовими цінами; гроші залишатимуться на Заході. Або готель продадуть підставній компанії, створеній «TNT», що дозволить ухилитися від сплати податків і повернення кредиту. Приблизно за один мільйон доларів компанія «TNT» стане власником комплексу, що коштує сорок два мільйони».

— Красовскі має смалець в голові, — вирішив Максимів.

— Не смалець, а лій.

— Чим я можу допомогти?

— Ці кіпріоти мають капітальні зв'язки в Укрмайні. Прокуратура, декілька разів намагалася перевірити їх, але наказом згори перевірки забороняли. Ми не можемо боротися з владними структурами, але можемо боротися з людьми. Наприклад, Красовскі живе в Україні нелегально…

— Якщо я допоможу, вийде начебто я з Анджеєм в одній команді.

— Краще він, ніж Сліпий чи Красовскі. Ті грабують Україну, вивозять звідси валюту. А Гаркавий, Анджей і навіть Карась, крім казино та стриптиз-клубів, створюють цехи, ферми, будують базари, будинки, дають гроші на сиротинці, підтримують спорт…

— Спробую чимось допомогти, тільки-но увійду в роботу.

— Не є питань.

Після старого Нового року Андрій поїхав до Києва у справах. Але Ірина зустріла його словами: «Я твоя єдина справа… Охороні замовиш готель! Крім тебе на поріг не пущу навіть Калача з сомами»! Вимкнула телефони, затягла у ліжко і протягом двох днів не випускала з дому.

На третій день Андрій нарешті виповз з ліжка, втомлено повисів на турніку і ввімкнув телевізор. У новинах розповідали про затримання двох озброєних молодиків з Чорнополя. Андрій упізнав їх — зброєносці, що мали передати Астаф’євим пістолети. Затримані відмовилися давати пояснення. Міліцейський чин прокоментував:

— Це незначний епізод у системному винищенні кримінальних угруповань столиці. Операція затримання кілерів готувалася рік. На їхній совісті десятки вбивств на замовлення — це все, що я можу сказати. Крапку в історії цієї злочинної зграї поставить суд!

Андрій роздратовано зателефонував до Кіркуєва:

— Що сталося?!

— Операція зірвалася. На них хтось навів. Це не випадковість.

— Не почнуть говорити?

— їм нема що сказати.

— Проблема має зникнути. Або витягуйте їх, або…

— Я викликав Ватченка, але його не допускають до них.

— Гаразд, не по телефону. Приїжджай сюди.

— Знову щось сталося? — заклопотано поцікавилася Ірина.

Андрій ніжно обняв дружину і прошепотів:

— Постійно мушу їм пальцем вказувати, що і як робити!

— Дивно. Ми маємо житло, машини, здоров'я, гроші, кохаємо одне одного. Тільки тобі чомусь мало! Може час зупинитися?! Всіх грошей не заробиш.

— Як тільки зупинюся, нас розірвуть менти вкупі з бандитами і відберуть усе.

— Колись це має закінчитися…

— Коли закінчиться, — зітхнув, — минуть золоті часи. А поки є можливість — маємо заробляти. Настає епоха Кірцуна та Деметраша, а вони будуть гребти тільки під себе.

— Епоха жлобів, — погодилася, — Швеця, Шлапака…

— Що, Оленка знову посварилася з Романом? — зареготав.

— Я посварилася з нею… Здається, дурить її Роман. Вона заробила кілька тисяч і усе віддала йому на ремонт офісу…

— Ремонт робила моя бригада, навіть меблі йому дав я. Все інше взяв у магазинах, перекривши рекламою… Дурить однозначно.

Ірина злостиво посміхнулася:

— Я її попереджувала!

— Перевірю, чим дихає це чудо, — пообіцяв Андрій.

Скоро пішов на зустріч до Валентина, а Ірина зателефонувала до