Себастьян Фолкс - Пташиний спів

— Господи, та тут же нічим дихати, — сказав Тернер.

Уїр віддав наказ на поверхню. Через дві хвилини настала тиша, і Джек знов припав до стіни. Його надзвичайно гарний слух часто ставав у пригоді. Минулої зими за дві милі від Іпру він, стоячи навколішках в окопі, занурював голову у заповнену водою бочку з-під пального і тримав до повної втрати непотрібної чутливості. Тому тиша тунелю з розрідженим повітрям була кращою за гудіння, від якого закладало вуха.

Чоловіки нерухомо стояли і дивилися на Уїра, котрий приклав палець до губ. Джек глибоко вдихнув і прислухався, напруживши м’язи. І справді почулися звуки — далекі та несистематичні. Неможливо було зрозуміти, що це. Якщо вони зараз евакуюють усіх з тунелю, а це виявиться лише артилерійський вогонь або якась діяльність на поверхні, то втратять багато часу. Але якщо це копають німці з іншого боку, то загубиться багато життів. Тому вкрай необхідно з’ясувати природу цих звуків.

— Заради бога, Фаєрбрейсе, швидше, — зашепотів Уїр, — люди вже задихаються.

Джек підняв руку. Він дослухався, чи нема стукоту молотка по дошках, які прибивають для укріплення стін. Зокрема, якщо тунель проходив близько, вдалося би навіть почути, як копають або тягнуть мішки із землею. Він вирізнив удар — але недостатньо глухий для дерева. Мабуть, все ж таки відлуння артилерійського вогню під землею. Джек знову напружився, але його увагу відволік звук, наче хтось скинув мішок картоплі, — Тернер упав на землю. Джек прийняв рішення:

— Артилерія.

— Ти впевнений? — запитав Уїр.

— Так, сер. Абсолютно впевнений.

— Добре. Вмикайте подачу повітря. Фаєрбрейсе, повертайтеся назад на свій хрест. Ви двоє, підніміть Тернера.

Джек поповз назад у темряву — уперед ногами. Там Еванс допоміг йому влягтися і передав лопату. Він устромив інструмент у землю поперед себе, радий поверненню до механічної праці.

Еванс, невидимий у нього за спиною, вигрібав землю. Коли вони закінчували копати цей тунель, Джек починав марити. На секунду йому здалося, що він стоїть у лондонському щиро освітленому пабі і роздивляється свій келих із пивом під ламповим світлом, а за шинквасом висить велике дзеркало у позолоченій рамі. Джек зморгнув від такого яскравого видіння, і його очі сфокусувались на глиняній стіні перед ним. Еванс продовжував загрібати. Джек знову витяг руки перед собою, і його суглоби хруснули.

Еванс тихенько вилаявся, і Джек осудливо стис його плече. Еванс спробував запалити свічку, та від нестачі кисню сірник лише спалахнув червоним, але полум’я так і не розгорілося. Чоловіки зупинились і прислухались. У підсиленій тиші вони чули шум власного дихання. Вони затамували подих — і тиша стала абсолютною. Здавалося, що копачі дісталися кінця світу. Джек відчував запах сирої землі і поту Еванса. Зазвичай позаду відлунював стук молотка об дерево, коли дошками підпирали тунель, але зараз навіть і цей звук пропав. Вузький тунель змикався позаду них. Еванс вхопив Джека за руку, і його дихання захрипіло. Мабуть, там, позаду, щось сталося.

— Добре, — промовив Джек, — допоможи мені звідси вилізти.

Еванс стягнув його з дощок та допоміг перевернутися. Вони поповзли назад, аж поки не побачили світло від лампи — це був Уїр, зігнутий упоперек у низькому тунелі. Він тримав руку біля вуха, а коли побачив їх, жестами наказав притиснутися до стіни тунелю. Він щось зашепотів, але тут загуркотіло і повз них пролетіла велетенська куля землі, збиваючи з ніг чотирьох чоловіків, змішуючи їх кінцівки та голови із глиною. Джека, Уїра та Еванса, котрі притислись до стіни, оминула ця участь. Джек помітив у тій груді частину голови та волосся Тернера — все це полетіло всередину викопаного ним тунелю. Біля ноги Джека впала рука з капральською стрічкою. Інші частини тіл залишилися у тому шматку землі, котрий пронісся повз них.

Уїр сказав:

— Забираймося звідси, поки іще раз не вибухнуло.

Позаду вже опускали у темряву лампу. Джек хапнув Еванса за плече.

— Давай, хлопче, ворушися.

На поверхні були сутінки, йшов дощ. Повз Джека, який стояв на виході з тунелю, хапаючи свіже повітря та мружачись на світлі, снували санітари-носильники. Уїр відпустив людей та пішов шукати польовий телефон. Джек одразу ж вирушив до свого місця в окопі.

— Тобі лист прийшов, Джеку, — сказав Білл Тайсон. — Вранці пошту принесли.

Вони сиділи юрбою під дерев’яною рамою з натягненою на неї плащ-палаткою. Артур Шоу, третій чоловік у цьому спільному укритті, намагався загріти чай на примусі. Лист надіслала дружина Джека з Едмонтона. «Милий Джеку! — починався лист. — Як ти там?» Джек згорнув папір та заховав у кишеню. Він не міг налаштувати розум на сприйняття того далекого світу, про існування якого свідчив отриманий лист. Він злякався, що не зможе зрозуміти його змісту, що мозок просто не осягне важливі речі, написані нею. Він пив чай, який Шоу подав йому з пітьми.

— Тернер загинув, — промовив Джек. — Він та іще двоє, щонайменше.

— Ти щось чув? — запитав Тайсон.

— Так, але я подумав про артилерійський вогонь. Там точно є тунель.

— Не думай про це. Кожен може помилитися.

Почувся свист у повітрі, і десь за сотню ярдів від них розірвався снаряд.

— Чи відомо, коли ми зможемо звідси забратися? — запитав Джек.

— Мали б завтра, — відповів Шоу. — Але я не помічаю нашого просування —