Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Кратки, який не справився з обов’язками командира танкового батальйону. На його місце був призначений колишній начальник штабу цього ж батальйону надпоручик Володимир Янко, який у боях за Київ та Білу Церкву фактично керував його бойовими діями. На ряд командних посад були призначені чехословацькі офіцери з Англії, які прибули разом зі мною з Москви.

17 січня 1944 року ми знову включилися в бойові дії. За наказом командира 50 стрілецького корпусу нами була виділена спеціальна рухома група в складі танкового батальйону, моторизованої роти, двох взводів автоматників, саперного взводу та батареї 76-мм гармат. Ця група швидко вийшла до річки Гірський Тікич. Зосередивши тут значні сили, ворог потіснив радянські війська на північ і оволодів великим населеним пунктом Острожани, мостом через річку і невеликим плацдармом на її північному березі. Одержавши наказ, бригада через кілька годин прибула в район бойових дій і за вказівкою члена Військової ради 40 армії генерал-майора Кулика зайняла оборону на рубежі Бузівки, хутора Адамовського з завданням зупинити просування ворога в напрямку на Зелений Ріг (на північний схід від Острожан). Наше друге завдання полягало в тому, щоб не допустити ворога на північний берег Гірського Тікича і перешкодити розвитку його наступу в напрямку на Бузівку і Жашків.

У такій обстановці розгорнулись бої на південь від Жашкова. Місцевість у цьому районі, багата на болота й озера, що тягнуться вздовж обох берегів річки Гірський Тікич, значною мірою утруднювала дії наших військ. Не легше стало й тоді, коли після кількох дощових днів знову різко похолодало, ртутний стовпчик термометра впав нижче нуля, і мороз перетворив болота у виблискуючий камінь.

Наші підрозділи наступали на Острожани через міст, попереду йшли автоматники Антоніна Сохора. Ворог шалено контратакував. Чехословацька бригада наступала разом з 42 гвардійською, 74 та 163 стрілецькими дивізіями. У цьому бою дії бригади забезпечували шість артилерійських полків, полк і один дивізіон мінометів («Катюш») та зенітна артилерія. Таким чином, густота артилерії становила 50 стволів на один кілометр фронту, тобто один ствол на 20 метрів. Це не рахуючи гвардійських мінометів, звичайних мінометів та 45-мм гармат.

З півночі автоматники Сохора і сапери, підтримані вогнем стрілецької зброї 2 батальйону, почали пробиратись до ворожих позицій. На цей час частини 42 гвардійської стрілецької дивізії вже підійшли до східної околиці Острожан. Близько 400 автоматників Сохора досягли моста, але просунутися далі через сильний вогонь ворога їм не вдалося. Тоді в атаку піднялися підрозділи 2 батальйону. Використавши одночасний наступ двох радянських дивізій з південного сходу та 87 танкового полку з заходу і південного заходу, рота підпоручика Квапила і два взводи роти підпоручика Рейхла атакували ворога на східній околиці Острожан, відкинули його до церкви і, вийшовши о 9 годині 30 хвилин на західну околицю населеного пункту, зав’язали там рукопашний бій. Фашисти чинили шалений опір. До них на допомогу підійшли самохідні гармати і танки.

Становище було дуже складним.

У цьому бою обірвалося тривожне і прекрасне життя студента, поета і бійця. Загинув смертю хоробрих Франтішек Крал. Багато разів повертався він з поля бою, коли всі були впевнені, що він загинув. Але цього разу він не повернувся. Геленка Петранкова сиділа на медпункті пригнічена.

Одного разу Крал умовляв Геленку взяти і зберегти його вірші.

— Ти краще збережеш їх, — говорив Франтішек. — А мені важко зберегти вірші в постійному русі, рекогносцируваннях і перестрілках. Потім повернеш їх. А коли мене вб’ють, віддаси вірші сестрі, ти її знаєш. Нехай залишиться в неї пам’ять про мене.

— Йди, прошу тебе. Що з тобою трапиться? Не валяй дурня! — відчитала його Геленка.

А нині немає ні Франтішека Крала, ні його віршів. До того місця, де він загинув, дістатися було неможливо. Геленка згадала, як під час громадянської війни в Іспанії принесли пораненого Франтішека у госпіталь, де вона тоді працювала. Згадала про тодішні вірші, мрії, про чудову романтичну молодість студента Крала. З романтичного героя виростав свідомий боєць, шлях якого не міг не привести в Радянський Союз і на фронт. Він загинув як комуніст.

Десь позаду, за медпунктом, прогримів залп «Катюш», їх снаряди полетіли в той бік, де обірвалося життя Крала.

Надвечір в Острожанах бій розгорівся з новою силою. Кілька разів піднімався в атаку 2 батальйон, прагнучи подолати опір ворога, але істотно змінити становище не зміг. Ворог намагався пробитися до Жашкова. 21 січня 1944 року, зосередивши три танкові й одну піхотну дивізії в районі на південний схід від Острожан, ворог завдав контрудару, але успіху не мав. Радянські частини і наша бригада відбили його.

Ввечері 22 січня до нас у бригаду приїхали товариші Зденек Фірлінгер та Властимир Борек. З ними прибули генерали Кратохвіл та Гасал, начальник військової канцелярії президента республіки. У тісній затемненій хаті, де розмістився штаб, він вручив від імені президента нагороди воїнам Чехословацької бригади.

Не встигли гості поїхати, як о 23 годині за погодженням з командуючим 40 армією був зроблений артилерійський наліт на ворога, який готувався до нової контратаки. Можна сміливо сказати, що такого удару в цьому районі противник не чекав. Навіть в офіційних повідомленнях того часу говорилося, що тут до півночі панувало жахливе пекло. Острожани горіли. Ті з фашистів, які не загинули під снарядами, намагалися вирватися з полум’я. Після опівночі гітлерівці розпочали нову контратаку. Ці контратаки дорого їм обійшлися: близько 70 знищених танків та багато вбитих і поранених.

Тяжкі бої тривали. Були дні, коли нас атакували чимало бомбардувальників і штурмовиків одночасно. Багато наших воїнів було поранено, частина протитанкових засобів знищена, але й ми збили немало літаків.

Так тривало аж до кінця січня, коли, зазнаючи тяжких втрат, гітлерівці, нарешті, відмовилися від спроб