Валентин Терлецький - В.І.Н. (Вибору іншого немає)

За хвилину він вже сідав до маршрутки, переповненої розчервонілими і вже не зовсім тверезими городянами, що везли з тутешнього ринку невеличкі обскубані ялинки, розбухлі торби з передноворічним їдлом і питвом, дешеві традиційні подарунки у однакових картонних коробках та іншу святково-дріб’язкову обов’язковість.

Вже доволі літній білобородий чоловік у звичній панківській бандані з черепушками і великих чорних окулярах на лобі відкрив Шульцу двері й впустив його до своєї геть прокуреної квартири. Мовчки кинувши гостеві брудні діряві капці, господар пройшов на кухню, увімкнув плиту і поставив на вогонь велику мідну турку.

«Кави?», — мляво поцікавився він, і, не дочекавшись відповіді, додав, — «Даю сто відсотків, що ви ніде й ніколи не куштували каву по-мексиканськи, ну а, тим більше, у моєму виконанні».

«Ні, не куштував. Дякую», — Шульц підсунув ближче до себе важку металеву попільничку у вигляді голови демона, і закурив, — «Я до вас у важливій справі, тому одразу перейду до конкретики. Гадаю, ви бачили, що зараз відбувається навколо Його імені?»

«Ні, не бачив. А що відбувається?», — щиро здивувався Татусь Боря.

«А мої публікації ви читали?»

«Так, звичайно. Ви все гарно написали, і майже не спотворили мої слова, за що вам особлива дяка. В цілому у ваших статтях все написано правдиво, так що я не маю до вас жодних претензій».

«Це добре, що не маєте... Але я не про це. Хіба ви не дивилися по телевізору, не читали, не бачили на власні очі, як зараз намагаються торгувати Його ім’ям? Усі ці дурнуваті акції, ця горілка, ці цигарки та презервативи з Його зображенням, усі ці жовті публікації по секс, наркотики і різні збочення! Хіба ви не помітили усього цього?»

«Звичайно, помітив. Але не бачу тут нічого надзвичайного. Усе іде звичним порядком — люди поступово стають собою. Саме це ми зараз і спостерігаємо. Насправді, це все до нудоти банально і просто, і не треба зациклюватися на цьому, а, тим більше, якось перейматися чи переживати через це».

«Що?!!», — від несподіванки Шульц навіть випустив цигарку з пальців, і вона впала йому на тапок, пропаливши у ньому чергову дірку.

«Ось що я вам скажу», — Татусь Боря розлив паруючу каву по-мексиканські у дві великі керамічні чашки і присів навпроти Шульца, — «Хто такий був насправді цей Він? Та й чи був Він взагалі? Невідомо. Це все під великим питанням».

«Що ви маєте на увазі?», — Шульц зі здивуванням поглянув на співбесідника.

«Усе, знову ж таки, дуже просто. Такої людини, як Він, насправді, не існувало. Це — вигадка, міф! Розумієте? Міф, легенда, красива фантазія! Казка, одним словом».

«Це, напевно, якась алегорія, чи я чогось не розумію? Поясніть, будь ласка!»

«Гаразд, я спробую. Ось, наприклад, ця моя кава вам подобається?»

«Так. Я помітив дуже незвичайний і вишуканий смак. А що тут?»

«Там є секрет, який і робить цю каву особливою. Окрім власне кави і цукру, я додаю туди стільки ж ложечок какао. Усього порівну. Виходить кава по-мексиканськи. А якщо прибрати цей секрет, вийде звичайна кава, яку вам може приготувати будь-хто у будь-якому кафе. Так от, Він — це і є наш спільний секрет, про який не повинні були знати інші. Бо саме Він зробив нас такими, якими ми є зараз — як ви сказали, вишуканими і незвичайними. Але тепер про цей секрет дізналися інші, а, отже, це перестало бути секретом. Іншими словами, коли Він став доступним для всіх, Він перестав бути взагалі. Випарувався, розтанув, щезнув! Виходить, що Його ніколи й не було, розумієте?»

«Якщо чесно, то не дуже», — Шульц раптом відчув, що його чомусь почав лякати цей сивобородий чоловік, який сидів навпроти і спокійно попивав каву та затягувався цигаркою без фільтру, свердлячи журналіста своїми колючими блакитними очима.

«Скоро зрозумієте... Але тепер скажу вам головне — Його немає, зате є я!», — і дід у бандані по-змовницьки зблиснув очима, ніби запрошуючи Шульца приєднатися до якоїсь спільної таємниці, — «Його немає, а я є! Знову не розумієте?!! Я є!»

«Це я бачу, що ви є. А до чого це взагалі?»

«А до того, що якщо Його й не було ніколи насправді, як ми щойно з’ясували, то, виходить, замість Нього був хтось інший, адже ми маємо певний творчий спадок, певні ідеї, деякі досягнення. І цим «хтось» був саме я! Ось у чому весь секрет!»

Замість відповіді Шульц мовчки допив свою каву і встав з-за столу. На порозі кухні він зупинився, зі співчуттям поглянув на Татуся Борю, і промовив:

«Я прийшов до вас за допомогою, за підтримкою, а ви верзете казна-що. Не чекав я такого від вас, не чекав!»

Татусь Боря наздогнав Шульца в коридорі, коли він вдягав свої чоботи:

«Усе, що зараз говорять про Нього, це насправді про мене! Він — це я! І тепер, нарешті, настав час повідомити цю новину всім!», — наступних його слів Шульц вже не почув, оскільки майже вистрибнув із квартири у загальний коридор, і, не чекаючи ліфта, побіг сходами униз, на ходу застібаючи куртку.

На вулиці він брудно вилаявся, сплюнув у жовтий сніг, і швидко пішов на зупинку. Уже у маршрутці він зателефонував Зої — Його колишній подружці, з якою Шульц також записував одне з перших інтерв’ю:

«Алло! Зоє, це Шульц, журналіст. Я хотів би невідкладно з вами зустрітися, бажано сьогодні. У мене є до вас важлива розмова».