Брати Капранови - Закон Братів Капранових

В глибині душі ми переконані - на українську книжку пороблено. І нам не обійтися без допомоги відьом, мольфарів, знахарів та інших бійців невидимого фронту. Зібрати б їх докупи та влаштувати грандіозний сеанс відробляння!

А поки цього не відбулося, давайте спробуємо разом із вами розібратися - в чому причина ненормального становища з книжками у нашій країні? І хто винуватий у ньому - видавці, письменники, читачі, чи конкуренти. Чи тут, як завжди, видніються віслючі вуха української влади?

Сага про 50 копійок

Широко розрекламована ініціатива Уряду обіцяє нечуваний розквіт української книжки за рахунок нових пільг…

На пільги надійся, а сам розум май.

(Майже народна мудрість).

Немає щасливіших людей за українських видавців. Що рік - то новий закон про захист, що рік - то пільги. Добре їм, напевно, живеться.

От і зараз Прем’єр-міністр обіцяє черговий закон, і знову пільги. Асоціація “українських” видавців таки домоглася, таки пробила. Ура! Тепер будемо як сир в маслі. Агов, хто ще не видає українських книжок? Нумо!

Ми на власні очі бачили документ, в якому Асоціація обіцяє після прийняття нового закону, підготованого Урядом, аж по 3,5 умовних книжок на душу населення в рік. І, напевно, всі так само умовно-українські. (Так і згадуються “умовні банки” консервів з далекого минулого).

Тільки щось не видно радості в очах українських видавців. І на прилавках українських книжок теж не видно. Може, тому, що всі прилавки завалені російськими? Дивна історія.

Як ви гадаєте, хороша штука пільги українським видавцям, які весь час обіцяє Уряд? Безумовно. Розуміють це самі видавці? Повинні, вони люди освічені. Звідки ж такий песимізм?

Як відомо, пільги - поняття відносне. Пільги всім підряд не дають, а тільки тим, кого треба підтримати. Наприклад, пенсіонери. Всі платять за проїзд, а вони - ні. Оце пільги. От ми і замислились, які ж це додаткові пільги дадуть українським видавцям? Такі, щоб інші видавці - так, а наші - ні, чи навпаки, всі - ні, а наші - так. І щоб від цього розквітла українська книжка.

Давайте розберемося. Питання на засипку - з ким конкурують наші видавці? Хто за рахунок вдвічі нижчих цін переманив до себе всіх українських покупців? Поляки? Молдавани? Ні. Видавці СРБ (Союзу Росії та Білорусі). Значить, пільги нашим видавцям повинні бути такими, яких ці наші люті конкуренти не мають. От тоді і запануємо ми, браття, у своїй сторонці.

Ну а які ж пільги може дати влада нашим видавцям? Перш за все, від податків звільнити. Та виявляється, уже давно звільнила. ПДВ ми не платимо, податок на прибуток теж, бо по-перше, нема прибутку, а по-друге, податок ще минулого разу зняли, коли видавців пільгами наділяли.

Захисники інтересів українських видавців говорять, мовляв, вся штука в тому, що на кордоні папір обкладається ПДВ (20%). Добре, скажемо ми. Давайте його скасуємо. Яка доля вартості паперу у ціні книжки на прилавку? Відкриємо страшну таємницю. Максимум 10 (Десять) відсотків. Тобто скільки в кінцевій ціні книжки цього драконівського ПДВ? Правильно - аж 1,7 відсотка. Давайте їх скасуємо. Зробить це українську книжку конкурентноздатною?

Підемо далі разом з нашим Урядом. До самого кінця. Зробимо неможливе. Мобілізуємо лобістів і знімемо ПДВ на весь друк - разом з папером, роботою, електрикою та фарбами. У вартості книжки цей ПДВ складе уже не 1,7, а цілих 5%. Тобто 50 копійок із десяти гривень. Оце досягнення! Варто проливати чорнило.

Тепер зрозуміло, чому не радіють українські видавці? Вони розуміють, що ціна обіцяних привілеїв складає рівно 50 копійок. Разом з об’єднанням всіх прогресивних сил. А народні депутати? Вони порахували? Чи знають наші лобісти, за що борються?

Давайте спробуємо їм пояснити. Як називається ситуація, коли один з суб’єктів ринку поставлений у менш вигідні умови ніж інші? Правильно. Дискримінація. Українські видавці дискриміновані, тому що російська книжка від природи дешевша. В півтора-два рази. Чому? А тому, що наші видавці знаходяться у значно гірших умовах і це зовсім не пов’язано з податками.

Полічіть самі. Наклади російських видавництв розраховані майже на 300 млн. жителів. А що це означає? Що вони майже удесятеро більші, ніж у наших. А це у свою чергу означає, що для друку книжок можуть бути застосовані технології, які в кілька разів знижують їхню вартість. А ще - авторські гонорари розкладаються на більший наклад і важать значно менше у кінцевій ціні. І витрати на додрукарську підготовку - теж. Отака сумна для українців арифметика.

Хто винний у такій різниці накладів і, відповідно, цін? Історія. Так склалося. Треба цю несправедливість виправляти? Треба поставити українську книжку в рівні умови з російською? Ми виходимо з того, що треба.

Але щоб вирівняти собівартість українських і російських книжок, слід здешевити українську книжку вдвічі, а інколи й утричі. І якщо податків з видавців не беруть зовсім, то що виходить - треба їм доплачувати?

Колись, живучи в Москві, ми видавали українську газету “Тинди-Ринди”. Вона розповсюджувалася без-коштовно. Але за півроку з’явилося конкурентне українське московське видання “Невідома газета”. Вона була “значно безкоштовніша” за “Тинди-Ринди”, бо до кожного примірника газети ще додавався рубль. Хочеться сподіватися, що українській владі не стане розуму докладати по гривні в кожен примірник книжки. Навіть у розпалі політичних баталій.

Частенько у нас кивають на досвід Росії. Мовляв, там дали видавцям пільги, от і мають видавничий бум. Дехто з наших полемістів іде далі й пропонує звільнити від податку на прибуток кошти, спрямовані на видання книжок в Україні. Це справа хороша, ресурси видавцям потрібні, але на ціні книжок це знову не відіб’ється. Тут уже йдеться навіть не про 50 копійок, а про 15-20. І це, нагадаємо, з 10-гривневої книжки. Ото поконкуруємо!

Шановне панство! Зрозумійте, що корінь проблеми - це ОБСЯГ РИНКУ, який у нас В ДЕСЯТЬ РАЗІВ МЕНШИЙ! А значить, і собівартість друку значно вища.

Урочиста боротьба за 50 копійок, яку розвернули наші трибуни, відбирає сьогодні всі їхні сили. Їм навіть бракує часу порахувати - настільки захоплені процесом. За що боремось? Яка омріяна мета? Виходить, вони не знають, що роблять. Або знають… Тоді, певно, ми не знаємо, що вони роблять і за що насправді борються.

А як же обіцяні Асоціацією 3,5 умовні книжки? Ми знаємо ціну її обіцянкам. Минулого року вона бурхливо протестувала проти пільгових ставок оренди для україномовної книжки, обіцяла мор, глад, міжнаціональні конфлікти та викуп російськими видавцями приміщень під українські книгарні. Ну і де усі