Іван Антонович Єфремов - На краю Ойкумени

негрів та лівійців, проти азіатів, які все ще відстоювали свій план. Але сонце вже хилилося до заходу, треба було подумати про воду і нічліг. Етруск запропонував діждатися ранку. Хоч як хотілося усім піти геть від жахливого, укритого трупами місця, все ж довелося залишитись на галявині, щоб даремно не мучити вмираючих, переносячи їх. Десять чоловік пішли до джерела, про яке говорив нубієць, і принесли повні глеки каламутної теплої води, що відгонила глиною. За порадою негрів, між деревами було споруджено вал з колючих гілок для: захисту від нападу гієн. Поміж валом і галявиною запалало три вогнища. Три чоловіки залишилися вартувати біля поранених, десять із списами посідали біля вогнища! Ніч у цих місцях наставала швидко. На заході ще ясніли хмари, а з півночі і сходу вже котився вал густої чорної темряви, затоплюючи верхів'я дерев і запалюючи над ними незліченні вогники зірок. Скоро Каві, незнайомий з південними країнами, зрозумів, чому провідник радий їм якнайшвидше йти звідси. Хором знялися в небо крики шакалів, навколо лунав уривчастий істеричний регіт гієн. Здавалося, що сотні звірів збіглися звідусіль, щоб пожерти не лише трупи, а й тих, що залишились живими З галявини доносилися метушня, ричання, хрускіт і голосне жвакання. Навкруги розходився солодкуватий запах трупів, які швидко розклалися від спеки.

Люди кричали, кидали грудки землі і каміння, виступали наперед з палаючими головешками, та дарма — хижаків ставало все більше.

Раптом за колючою загорожею почулося глухе хрипіння, громовий рев немов розлився по землі, стрясаючи все навколо. Звірі, що гризлися на поляні, стихли, люди, прокинувшись, посхоплювалися; в тиші, що настала, дужче застогнали поранені. Рев наближався — низький, неймовірно сильний звук, здавалося, виходив з величезної труби. Біля крайнього дерева промайнув невиразний? силует з великою головою — до наляканих людей підступав великий гривастий лев, а позад нього нечутно пливла гнучка тонка левиця. Списи повернулися проти звірів, тьмяно відблискуючи мідними наконечниками при слабкому полум'ї вогнищ. Люди кричали і шпурляли на левів головешки, намагаючись підпалити траву. Приголомшені хижаки зупинились, потім відійшли на галявину. Довго стояли люди із списами напоготові, до болю стискаючий в руках ратища, але звірі не нападали.

Не встигли подорожні задрімати, як знову грім лев'ячого реву струсонув повітря, за ним почувся другий, третій. Не менше трьох левів бродило навколо, разом з левицею їх було четверо. Люди зрозуміли, якою необачністю з їхнього боку було те, що вони спорудили таку низьку загорожу. Чотири чоловіки із списами стояли напоготові, щоб відбити можливий напад ззаду, шестеро були за вогнищами. Ніхто не спав. Озброївшись, хто чим міг, люди пильно вдивлялися в темряву. Новий рев струснув повітря, і біля крайнього вогнища з'явився величезний лев із світлою гривою. Полум'я, коливаючись, збільшувало розміри хижака, очі його, спрямовані на людей, випромінювали зелене світло. Як на біду, поблизу стояв з луком один з недосвідчених у полюванні північних азіатів. Наляканий левиним ревом, він пустив стрілу і влучив прямо в морду хижакові. Рев перейшов у протяжний стогін, а потім у хрипкий кашель і змовк.

— Стережися! — несамовито крикнув один нубієць.

Тіло лева знялося в повітря, хижак перескочив смугу вогню і опинився серед людей. Але переможців носорога нелегко було збентежити: списи, вп'явшись у боки і груди лева, зупинили його, чотири стріли прокололи гнучкий тулуб. Два списи, сухо тріснувши, зламались від ударів важкої лапи, і в цю ж мить три велетні-негри, прикриваючись щитами, загнали хижакові в груди довгі ножі… Лев протяжно й жалібно заревів, закривавлені люди відскочили, і раптом настала тиша.

Степом прокотився оглушливий крик перемоги. Тіло забитого лева викинули перед вогнища, а товариші почали перев'язувати двох нових поранених, які ще тремтіли від бойової гарячки.

Хижаки бродили навколо до світанку і час від часу несамовито ревли. Жоден лев не зважився напасти ще раз.

Коли настав у сліпучому блиску новий день, померло п'ятеро тяжко поранених. Виявилося ще семеро мертвих, — вночі у сутичці з левами ніхто не помітив, коли померли ці люди. Ахмі ще дихав, зрідка ворушачи посірілими губами.

Пандіон лежав з розплющеними очима, груди його піднімалися від спокійного і рівного дихання. Кідого, нахилившись над ним, з жахом зрозумів, що друг не бачить його. Однак принесену воду Пандіон випив зразу і поволі опустив повіки.

Коли поснідали залишками вчорашніх харчів, Каві запропонував вирушати. Азіати, змовившись ще вночі, збунтувалися. Вони кричали, що в цій країні, де так багато страшних звірів, вони неминуче загинуть, що треба тікати з цього згубного степу, що в пустині краще й безпечніше. Хоч як умовляли їх Каві і чорношкірі, азіати стояли на своєму.

— Гаразд, хай буде так, — сказав нарешті етруск. — Я і Кідого йдемо на південь. Хто з нами — підійдіть сюди, хто на схід — відійдіть ліворуч.

Відразу ж біля етруска утворилась юрба чорних і яснобронзових тіл — негри, нубійці і лівійці. До Каві приєдналися тридцять сім чоловік, крім Пандіона і негра, який лежав на землі з поламаною ногою і, спершись на лікті, напружено стежив за тим, що діялось навколо.

Тридцять два чоловіки перейшли ліворуч і стояли, уперто опустивши голови.

Зброю і посуд для води поділили навпіл між обома партіями, щоб азіати, коли зазнають невдачі, не сказали, що вона сталася через товаришів.

Як тільки все було поділено, їх довгобородий вождь повів людей на схід, до ріки, наче побоюючись, що прихильність до Товаришів захитає їхню рішучість. Ті, хто залишився, довго дивилися вслід хоробрим друзям, які відокремились від них, перед самою волею, потім, сумно зітхаючи, взялися до своїх справ.

Етруск і Кідого, оглянувши Пандіона і пораненого негра, перенесли їх до другого дерева, з тонким гіллям, Коли спробували підняти Ахмі, з горла лівійця вихопився: крик, і життя покинуло мужнього борця за волю.

Каві порадив лівійцям підняти мертвого на дерево і міцно прив'язати його вірьовками. Це зразу ж зробили, хоч люди знали, що труп розтерзають хижі птахи; але це було не так огидливо, як віддати його на поживу смердючим гієнам.

Мовчки, не зговорюючись, Каві і Кідого зрубали кілька гілок.

— Що це ти робиш? — спитав один високий негр, підійшовши до етруска.

— Носилки. Ми з Кідого понесемо його, — Каві показав на Пандіона, — а ви понесете оцього, — етруск кивнув на негра з ногою в лубку — Лівієць піде без нашої допомоги, з рукою на перев'язі…

— Ми всі понесемо того, хто першим вискочив на носорога, — відповів негр, звернувшись до товаришів. — Цей сміливець врятував усіх. Хіба ми можемо це забути? Стривай, ми краще вміємо робити носилки.

Чотири