Агата Крісті - Оголошено вбивство
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кредок замислився: «Ні, до Шотландії брат і сестра не поїдуть, їм набагато простіше з'ясувати, де тепер живе Летиція Блеклок. І вони поїдуть туди, але не під власними іменами й прізвищами… Разом вони поїдуть чи окремо?.. Емма… Хто б це міг бути?.. Піп та Емма… Я з'їм свого капелюха, якщо Піп, Емма чи вони обоє не перебувають тепер у Чипінґ-Клеґорні…»
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
СОЛОДКА СМЕРТЬ
I
На кухні в «Літл-Педоксі» міс Блеклок давала розпорядження Міці:
— Зроби сандвічі із сардинами й помідорами. І спечи млинців, які виходять у тебе такими смачними. І я хотіла б, щоб ти зготувала свій особливий торт.
— У нас буде свято, якщо ви замовляти стільки смачних речей?
— У міс Баннер день народження, і буде кілька гостей до чаю.
— У її віці не варт святкувати народження. Ліпше забути.
— А вона не хоче забувати. Кілька людей принесуть їй подарунки — і буде приємно, якщо ми влаштуємо невеличку вечірку.
— Те саме ви сказати й минулого разу — а чим усе закінчитися!
Міс Блеклок стримала роздратування.
— Заспокойся, цього разу нічого не буде.
— Звідки ви знати, що може статися в цей дім? Цілий день я тремтіти в ньому, а вночі замикати двері й дивитись, чи хтось не ховатися в гардеробі.
— Це допоможе тобі пильніше стежити за порядком, — холодно промовила міс Блеклок.
— Ви хотіти, щоб я зготувати вам торт…
Називаючи торт, Міці промовила слово, яке для міс Блеклок прозвучало як пирскання котів, коли вони погрожують один одному.
— Саме цей. Багатий.
— Так. Він багатий. Але для нього я нічого не мати! Я не спекти такий торт. Мені потрібен для нього шоколад, і багато масла, і цукор, і родзинки.
— Візьми банку масла, яку нам надіслали з Америки. Візьми трохи тих родзинок, що тримаємо на Різдво, а ось тобі плитка шоколаду й грудка цукру.
Обличчя Міці несподівано розквітло усмішкою.
— Отже, я спекти вам чудового торта! — вигукнула вона в екстазі. — Він буде багатий, розкішний, він танутиме в роті! А вгорі я помазати його шоколадним глазурем. Я зробити чудовий торт і написати на ньому по-англійськи Good Wishes[2]. Ці англійці з їхнім жорстким печивом і примітивним смаком ніколи не куштувати такого торта. Він буде в мене справді розкішний, справді делікатесний. Нараз її обличчя знову спохмурніло.
— Містер Патрик. Він називати його «Солодкою смертю». Мій торт! Я не хочу, щоб мого торта так називати!
— Насправді то був тобі комплімент, — сказала міс Блеклок. — Він хотів сказати, що можна вмерти за те, щоб скуштувати такого торта.
Міці подивилася на неї із сумнівом.
— Але я не любити цього слова — смерть. Люди не помирати, коли їсти мій торт, їм ставати набагато ліпше, набагато краще…
— Я не сумніваюся, що всім нам буде добре, коли ми їстимемо твій торт.
Міс Блеклок обернулася й покинула кухню з почуттям полегкості, рада-радісінька, що перемовини з Міці нарешті закінчилися. З Міці вони могли закінчитися й гірше.
Вийшовши з кухні, вона наштовхнулася на Дору.
— О, Леті, піти мені зараз на кухню й показати Міці, як вона має нарізати сандвічі?
— Ні, — сказала міс Блеклок, рішуче виштовхавши подругу в коридор. — Вона тепер у доброму гуморі, і я не хочу її дратувати.
— Але ж я лише показала б їй…
— Будь ласка, не показуй їй нічого, Доро. Ці жителі центральної Європи не люблять, коли їм щось показують. Вони терпіти цього не можуть.
Дора подивилася на неї із сумнівом. А тоді раптом усміхнулася.
— Щойно телефонував Едмунд Светенгем. Він привітав мене з днем народження і сказав, що принесе мені горщик меду в подарунок сьогодні пополудні. Приємно, правда? Не можу здогадатися, звідки він довідався, що в мене сьогодні день народження.
— Усі про це, схоже, знають. Певно, ти ж і розповіла всім, Доро.
— Я лише згадала сьогодні, що мені скоро буде п'ятдесят дев'ять.
— Тобі шістдесят чотири, — сказала міс Блеклок, підморгнувши їй.
— А міс Гінчкліф сказала: «Ти здаєшся молодшою за свій вік. А скільки, ти думаєш, мені років?» Вона поставила мене в незручне становище, бо міс Гінчкліф має надто химерний вигляд і може бути будь-якого віку До речі, вона пообіцяла принести мені яєць. Я сказала їй, що наші кури віднедавна несуться погано.
— Бачу, ми шикарно відзначимо твій день народження, — сказала міс Блеклок. — Мед, яйця, чудова коробка шоколаду від Джулії…
— Я не знаю, де вона здобуває такі речі.
— Ліпше не запитуй. Її методи незаконні.
— І твоя чудова брошка.
Міс Баннер гордо подивилася на свої груди, на яких блищала пелюстка з маленьким діамантом.
— Вона подобається тобі? Я рада. Ніколи не надавала ваги коштовностям.
— Дуже подобається.
— Гаразд. Ходімо погодуємо качок.
II
— Отакої! — вигукнув Патрик із драматичним піднесенням, коли всі посідали за столом у їдальні. — Що я бачу перед собою? «Солодку смерть»!
— Тихше! — сказала міс Блеклок. — А то почує Міці. Їй не вельми подобається твоя назва для її фірмового торта.
— А проте це ж справді Солодка Смерть! Це торт на день народження Банні?
— Так, — сказала міс Баннер. — У мене буде справді чудовий день народження.
Її щоки зарожевіли від збудження й залишалися рожевими від тієї миті, коли полковник Істербрук подав їй невеличку коробку цукерок і сказав, уклонившись:
— Солодкі Солодкій!
Джулія поквапно відвернула обличчя й зустрілася із суворим поглядом міс Блеклок.
Усім смачним наїдкам було віддано належну шану, і господарі та гості підвелися після десерту з печива.
— Мене трохи нудить, — сказала Джулія. — Це від торта. Минулого разу я почувала себе так само.
— Але торт того вартий, — заспокоїв її Патрик.
— Ці чужоземці, безперечно, розуміються на виготовленні тістечок і тортів, — сказала міс Гінчкліф. — А от простого пудингу зготувати не можуть.
Усі шанобливо промовчали, хоч, здавалося, на губах Патрика блукає запитання, чи комусь і справді захотілося скуштувати простого пудингу.
— Ви знайшли нового садівника? — запитала міс Гінчкліф, звертаючись до міс Блеклок, коли вони повернулися до вітальні.
— Ні. А чому ви про це запитали?
— Бо я побачила чоловіка,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.