Агата Крісті - Оголошено вбивство

коли вам щось дуже болить, то ви знаєте, як утішатися тими неоціненними хвилинами, коли біль затихає. І всі завжди були такими до мене добрими… Я справді щаслива жінка.

Кредок ухопився за деякі недомовленості з її попередньої розповіді:

— Ви щойно сказали, місіс Ґедлер, що ваш чоловік заповів свій статок міс Блеклок, бо не мав більше кому його заповісти. Але ж це не зовсім правда, чи не так? У нього була сестра.

— А, Соня. Але вони посварилися багато років тому й порвали будь-які зв'язки.

— Він не схвалював її одруження?

— Так, вона одружилася з чоловіком, якого звали — як же його звали?

— Стамфордис.

— Атож. Димитрій Стамфордис. Рендел завжди казав, що то мерзотник. Двоє чоловіків незлюбили один одного від самого початку. Але Соня шалено закохалася й була сповнена рішучості одружитися з ним. І я не бачила, чому б їй цього не зробити. Чоловіки дотримуються дивних поглядів, коли йдеться про такі речі. Соня була вже не маленькою дівчинкою, вона мала двадцять п'ять років і знала, що робить. Той суб'єкт був справді мерзотником — мерзотником у прямому значенні цього слова. У нього, схоже, було кримінальне минуле — і Рендел завжди підозрював, що він живе не під своїм ім'ям. Соня про все це знала. Але суть була в тому, — і Рендел, звичайно ж, не міг цього оцінити, — що Дими-трій був страшенно привабливою особою для жінок. І він не менше закохався в Соню, аніж вона закохалася в нього. Рендел твердив, що він хоче одружитися з нею задля її грошей, але то була неправда. Соня була дуже вродлива й розумна жінка. Якби її шлюб виявився невдалим, якби Димитрій повівся з нею погано або зрадив її, вона покинула б його й пережила свою втрату. Вона була багата жінка й мала цілковите право обирати собі власну дорогу в житті.

— Цю сварку так і не було залагоджено?

— Ні. Нормальні взаємини між Ренделом і Сонею так ніколи й не налагодилися. Вона не могла вибачити йому спробу завадити її шлюбу Вона сказала: «Ну, то гаразд. Ти просто нестерпний. Більше ніколи ти про мене не почуєш!»

— Але вам ще довелося почути про неї потім? Белі усміхнулася.

— Так. Я одержала листа від неї десь через півтора року по тому. Вона написала з Будапешта, наскільки я пам'ятаю, але без зворотної адреси. Попросила мене переказати Ренделу, що народила близнят і дуже щаслива.

— А вона написала вам, як їх звуть? Белі знову всміхнулася.

— Вона написала, що народилися вони відразу пополудні — і вона має намір назвати їх Піп та Емма. Це могло бути, звісно, жартом.

— Ви більше нічого про неї не чули?

— Ні. Вона тоді написала, що з чоловіком і дітьми поїде на короткий час до Америки. Я ніколи більше не чула про них.

— Ви, гадаю, не зберегли того листа?

— Ні, боюся, що ні… Я прочитала його Ренделові, і він лише буркнув: «Рано чи пізно вона пожалкує за те, що одружилася з тим пройдисвітом». Більш ніколи він про них нічого не казав. Ми, можна сказати, забули про неї. Вона пішла з нашого життя.

— А проте містер Ґедлер заповів їй свій статок на випадок, якщо міс Блеклок помре раніше від вас?

— О, то була моя ініціатива. Я сказала йому, коли ми розмовляли про заповіт: «А якщо Блекі помре раніше від мене?» Він дуже здивувався, а я сказала: «О, я знаю, що Блекі дужа, як кінь, а я делікатне створіння — але ж іноді відбуваються нещасливі випадки, а раптом на неї впадуть ворота?..» — І він тоді сказав: «Більше мені нема кому заповісти гроші, більше нема кому. «Існує Соня», — сказала я. А він відразу сказав: «Щоб я дозволив заволодіти своїми грішми тому сучому синові? Та нізащо у світі!» І тоді я сказала: «Тоді нехай твої гроші дістануться її дітям — Піпові та Еммі, а тепер їх може бути набагато більше», і він трохи побурчав, але потім послухався моєї поради.

— І від того дня до сьогодні, — повільно проказав Кредок, — ви нічого не чули про свою зовицю та її дітей?

— Нічого, можливо, їх уже й на світі нема, адже таке буває. Вони можуть бути в Чипінґ-Клеґорні, подумав Кредок.

Так, ніби вона прочитала його думки, стривожений вираз з'явився в очах Белі Ґедлер. Вона сказала:

— Не дозволяйте їм завдати шкоди Блекі. Блекі — добра жінка, вона по-справжньому добра, і ви не дозволяйте скривдити її.

Зненацька голос у неї став зовсім кволий. Кредок побачив несподівані тіні навколо її рота та під очима.

— Ви стомилися, — сказав він. — Я піду Вона кивнула головою.

— Пошліть Мак до мене, — прошепотіла вона. — Атож, я стомилася. — Вона зробила слабкий рух рукою. — ? Оберігайте Блекі… Нічого не має статися з Блекі… Оберігайте…

— Я зроблю все від мене залежне, місіс Ґедлер. Він підвівся й рушив до дверей.

Її голос потягся за ним тонкою ниткою звуку:

— Я помру зовсім скоро — і вона у великій небезпеці. Бережіть її… Сестра Мак-Клеланд проминула його, коли він виходив. Він сказав із тривогою в голосі:

— Сподіваюся, я не заподіяв їй шкоду.

— О ні, не думаю, містере Кредок. Я вас попереджала, що вона відключиться цілком несподівано.

Згодом він запитав у медсестри.

— Єдине, чого я не встиг запитати в місіс Ґедлер, — чи має вона якісь давні фотографії? Якщо так…

Вона урвала його:

— Боюся, нічого в неї нема. Усі її особисті папери та речі, а також меблі з її дому в Лондоні відіслали на склад на початку війни. Місіс Ґедлер була тоді тяжко хвора. Склад потім розбомбили, і місіс Ґедлер була дуже засмучена втратою стількох особистих речей та сімейних документів. Боюся, жодних фотографій у неї не залишилося.

Он воно як, подумав Кредок.

А проте він не вважав свою подорож марною. Принаймні, йому пощастило з'ясувати, що близнята Піп та Емма були цілком реальними людськими створіннями.

Кредок міркував:

«Існують брат і сестра, що виросли десь у Європі. Соня Ґедлер була багатою жінкою на початку свого шлюбу, але гроші в Європі не залишилися тими грішми, якими вони були колись. Дивні речі сталися з грішми протягом воєнних років. А отже, існують двоє молодих людей, син і дочка чоловіка з кримінальним минулим. Припустімо, вони приїхали до Англії зовсім без грошей. Що вони в такому разі робитимуть? Насамперед спробують з'ясувати, чи в них тут немає багатих родичів. Їхній дядько, чоловік дуже багатий, помер. Мабуть, вони насамперед спробують