Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

Зате я в усіх деталях вивчила твій випадок і дуже хочу представляти твої інтереси, якщо дістану таку можливість. Мушу також сказати, що Мікаель Блумквіст мій брат — гадаю, тобі це вже відомо — і що вони з Драґаном Арманським оплачуватимуть мою роботу.

Вона трохи почекала, але, оскільки жодної реакції з боку клієнтки не було, повела далі:

— Якщо ти згодна, я на тебе працюватиму. Наголошую, не на брата чи на Арманського. У питаннях кримінальної справи мені також допомагатиме твій колишній опікун Хольгер Пальмґрен. Він молодчина, навіть видряпався з лікарняного ліжка для того, щоб тобі допомогти.

— Пальмґрен? — перепитала Лісбет Саландер.

— Так.

— Ти з ним зустрічалася?

— Так. Він буде моїм консультантом.

— Як він почувається?

— Він розлючений, але, хоч як дивно, не схоже, щоб він за тебе хвилювався.

Лісбет посміхнулася кривою посмішкою — вперше після того, як потрапила до Сальгренської лікарні.

— Як ти почуваєшся? — запитала Анніка Джанніні.

— Як мішок з лайном, — відповіла Лісбет Саландер.

— Гаразд. Ти хочеш, щоб я була твоїм адвокатом? Арманський з Мікаелем оплатять мою роботу і…

— Ні.

— Що ти маєш на увазі?

— Платити я буду сама. Я не візьму ні ере від Арманського і Калле Блумквіста. Правда, я зможу заплатити тобі, лише коли дістану доступ до Інтернету.

— Зрозуміло. Коли дійде до справи, ми це питання вирішимо, та й основну частину мого гонорару все одно заплатить держава. Значить, ти згодна, щоб я представляла твої інтереси?

Лісбет Саландер кивнула.

— Добре. Тоді спершу я передам повідомлення від Мікаеля. Він висловлюється загадково, але каже, ти зрозумієш, що він має на увазі.

— Он як?

— Він каже, що в основному мені все розповів, за винятком кількох речей. Це стосується, по-перше, тих твоїх здібностей, які він виявив у Хедестаді.

Мікаелю відомо, що в мене фотографічна пам'ять і що я хакер. Про це він нічого не сказав.

— Гаразд.

— По-друге, CD-диск. Не знаю, на що він натякає, але він каже, що тобі вирішувати, захочеш ти розповісти мені про це чи ні. Ти розумієш, що він має на увазі?

Диск з фільмом, де знято, як Б’юрман мене ґвалтує.

— Так.

— Гаразд…

Анніка Джанніні раптом завагалася.

— Я трохи сердита на брата. Хоча він сам мене найняв, він розповідає мені лише те, що йому забагнеться. Ти теж маєш намір приховувати від мене різні речі?

Лісбет задумалася.

— Не знаю.

— Нам з тобою треба буде багато що обговорити. Зараз я не можу залишитися, щоб як слід поговорити, бо через сорок п'ять хвилин у мене зустріч з прокурором Агнетою Єрвас. Мені просто потрібно було отримати підтвердження того, що ти справді хочеш користуватися моїми послугами. Крім того, я повинна тебе проінструктувати.

— Ага.

— Інструкція полягає ось у чому. За моєї відсутності ти не повинна говорити поліції ні слова, хоч би про що тебе запитували. Навіть якщо вони будуть тебе провокувати, звинувачуючи в різних речах. Ти можеш мені це обіцяти?

— Легко, — сказала Лісбет Саландер.

Еверт Гульберґ був настільки вимотаний після такого напруженого понеділка, що назавтра прокинувся лише о дев’ятій годині ранку — майже на чотири години пізніше звичайного. Він пішов у ванну, вмився і почистив зуби, потім досить довго вивчав у дзеркалі своє обличчя, після чого вимкнув світло і почав одягатися. Вийнявши з коричневого портфеля останню чисту сорочку, він додав до неї краватку з коричневим малюнком.

Спустившись у відведену для сніданку залу, Гульберґ випив філіжанку чорної кави і з’їв тост з білого хліба зі шматочком сиру і крапелькою апельсинового джему. І крім того, випив велику склянку мінеральної води.

Потім він пішов у хол готелю і подзвонив з телефону-автомата на мобільний телефон Фредріка Клінтона.

— Це я. Як там обстановка?

— Досить тривожна.

— Фредріку, тобі під силу цим займатися?

— Так, усе як у колишні часи. Шкода лише, що Ханса фон Роттінґера немає серед живих. Він краще за мене умів планувати операції.

— Ви з ним завжди були на рівних і могли будь-якої миті замінити один одного. Що ви частенько й робили.

— Тут питання в чутті. А з цим у нього завжди було краще.

— Як у вас ідуть справи?

— Сандберґ виявився розумнішим, ніж ми думали. Ми підключили помічника ззовні — Мортенссона, він цілком годиться виконувати різні доручення. Ми вже прослуховуємо домашній і мобільний телефони Блумквіста. Сьогодні протягом дня займемося телефонами Джанніні і «Міленіуму». Зараз щосили вивчаємо плани офісів і квартир. Найближчим часом ми туди навідаємося.

— Ти повинен спершу вирахувати, де знаходяться всі копії…

— Це я вже зробив. Нам добряче пощастило. Анніка Джанніні сьогодні о десятій ранку зателефонувала Блумквісту і запитала саме про те, скільки всього копій у ходу. З розмови стало ясно, що в Мікаеля Блумквіста є лише одна. Берґер зняла із звіту копію, але переправила її Бубланськи.

— Чудово. Нам не можна гаяти часу.

— Знаю. Але діяти треба одним махом. Якщо ми не вилучимо всі копії звіту Бйорка одночасно, то в нас нічого не вийде.

— Згоден.

— Завдання трохи ускладнилося, позаяк Джанніні вранці поїхала до Ґетеборґа. Я відправив слідом за нею команду співробітників іззовні. Їхній літак уже злетів.

— Добре.

Гульберґ не міг збагнути, що б іще сказати, і досить довго простояв мовчки.

— Спасибі, Фредріку, — промовив він під кінець.

— Це тобі спасибі. Займатися справою набагато приємніше, ніж сидіти, даремно чекаючи на нирку.

Вони попрощалися. Гульберґ розплатився за готель і вийшов на вулицю. Процес пішов, тепер головне — не зробити неправильного кроку.

Він дійшов до «Парк авеню-готелю», де попросив дозволу скористатися факсом і відправив листи, написані напередодні в потязі. З готелю, в якому він зупинявся, посилати факси йому не хотілося. Потім Гульберґ вийшов на Авеню і став шукати таксі. Зупинившись біля урни, він розірвав на шматочки зняті з листів фотокопії.

Розмова Анніки Джанніні з прокурором Агнетою Єрвас забрала п’ятнадцять хвилин. Їй хотілося знати, які звинувачення прокурор збирається висунути проти Лісбет Саландер, але вона швидко зрозуміла, що Єрвас не впевнена в подальшому розвитку подій.

— Зараз я обмежуся тим, що заарештую її за заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю або за спробу вбивства. Я маю на увазі удар сокирою, якого Лісбет Саландер завдала своєму батькові. Припускаю, ви будете посилатися на право на необхідну оборону.

— Можливо.

— Але, чесно кажучи, головне для мене зараз — убивця поліцейського Нідерман.

— Розумію.

— Я зв’язалася з генеральним прокурором. Зараз обговорюється питання про те, щоб передати всі звинувачення проти вашої клієнтки прокуророві в Стокгольмі й об’єднати їх з тим, що там сталося.

— Я виходитиму з того,