О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

— Я просто знаю, — усміхнувся Зіззбаум. — Так само, як знаю, що цього року в Ель-Пасо випало двадцять вісім і п'ять десятих дюйма атмосферних опадів, тобто на п'ятнадцять дюймів більше від норми, і тому «Наварро і Платт» цієї весни куплять одягу на п'ятнадцять тисяч доларів, а не на десять, як у посушливий рік. Але це завтра. А зараз на вас чекає в моєму кабінеті сигара, аромат якої вижене з вашого рота присмак контрабандного курива, яке ви вивозите з-за Ріо-Гранде і вважаєте гарним, тому що воно контрабандне.

Хилилося вже надвечір, торгівля закінчувалась. Доки Платт допалював сигару, Зіззбаум зазирнув до кабінету сина. Збираючись піти, той стояв перед дзеркалом і зашпилював краватку діамантовою шпилькою.

— Ейбі, — сказав старий, — сьогодні ввечері тобі доведеться поводити містом містера Платта. Вони вже десять років купують у нас. З містером Наварро ми грали в шахи кожного разу, коли випадала вільна хвилинка. Чудове заняття, але містер Платт людина молода і в Нью-Йорку вперше. Розважити його буде легко.

— Гаразд, — відповів Ейбі, старанно загвинчуючи замок шпильки. — Я ним займусь. Коли він надивиться на хмарочос «Праска» та метрдотеля готелю «Астор» і послухає, як грамофон грає «Під старою яблунею», буде пів на одинадцяту, тобто саме час для містера Техасця загорнутися в ковдру. О пів на дванадцяту я вечеряю з друзями, але наш гість до цього часу вже спатиме сном немовляти.

Наступного ранку о десятій Платт з'явився в магазин Зіззбаума в повній діловій готовності, з букетиком гіацинтів у петельці. Зіззбаум особисто зустрів відвідувача. «Наварро і Платт» були вигідними клієнтами і незмінно користувалися знижкою, оскільки не вдавалися до кредиту.

— Ну й як вам сподобалося наше містечко? — з простодушною усмішкою манхеттенця запитав Зіззбаум.

— Жити тут я б не став, — відповів Платт. — Ми з вашим сином у деяких місцях встигли вчора побувати. З водою у вас все гаразд, зате в нас у Кактус-Сіті освітлення трохи краще.

— На Бродвеї іноді трапляються світлі місця, вам не здалося, містере Платте?

— Темні особи там трапляються набагато частіше, — відповів Платт. — Мабуть, найбільше мені сподобалися тут коні. Таких, щоб одразу ж на шкуродерню, я поки що не зустрів.

Зіззбаум повів його вгору дивитися зразки.

— Запросіть сюди міс Ешер, — звелів він прикажчикові.

Увійшла міс Ешер, і ось тут Платта з фірми «Наварро і Платт» осяяло дивним світлом романтичного захоплення. Він завмер, наче гранітна скеля над каньйоном[197], витріщивши на неї очі. Вона це помітила і трохи почервоніла, що було не в її звичках.

Міс Ешер була найелегантнішою манекенницею «Зіззбаума і Сина». Відтінок її волосся належав до так званих «приглушено білявих», а її габарити дещо перевершували досконалістю навіть ідеальну пропорцію 38–25—42. Вона працювала у Зіззбаума два роки і зналася на своїй справі. Сяйво її очей проймало холодом, і якби їй спало на думку схрестити погляд із горезвісним василіском, легендарне чудовисько спасувало б перед першим. Знала вона, до речі, і закупників.

— Ось що, містере Платте, — сказав Зіззбаум, — мені б спершу хотілося показати вам ці сукні фасону «принцеса», світлих тонів. Саме те, що треба у вас на півдні. Будь ласка, почніть із цього, міс Ешер.

Суперманекенниця зникла в гардеробній і запурхала туди й сюди, стаючи дедалі чарівнішою в кожному новому туалеті. З блискучою незворушністю демонструвала вона їх приголомшеному закупникові, а той, нерухомий і безмовний, слухав медоточиві міркування Зіззбаума про моду та фасони.

На обличчі манекенниці застигла професійна безпристрасна усмішка, яка, здавалось, приховувала щось схоже на нудьгу чи презирство.

Коли показ закінчився, Зіззбаум з певною тривогою примітив нерішучий вираз на обличчі Платта. Чи не надумав клієнт звернутися до інших постачальників? Але Платт просто перебирав подумки кращі земельні ділянки в Кактус-Сіті, обмірковуючи, де звести будинок для майбутньої дружини, яка в цей момент скидала в гардеробній вечірню сукню, всю із сріблястої блакиті та тюлю.

— Не поспішайте, містере Платте, — сказав Зіззбаум. — Подумайте до завтра. Такий товар, як наш, за цю ціну вам ніхто не віддасть. Боюсь, що ви нудьгуєте в Нью-Йорку, містере Платте. Молодий чоловік вашого віку… без жіночого товариства, вам, звісно, тужливо. Що як ви запросите на обід якусь симпатичну молоду леді? Ось, скажімо, міс Ешер дуже симпатична молода леді; з нею вам буде набагато веселіше.

— Але ж вона мене не знає, — здивувався Платт. — Вона про мене й чутки не чула. Хіба вона погодиться? Ми навіть не знайомі.

— Чи погодиться? — перепитав Зіззбаум, звівши брови. — Звичайно, погодиться. Я вас познайомлю. Звичайно, вона погодиться.

Підвищивши голос, він покликав міс Ешер.

Вона ввійшла, незворушна і трохи презирлива, у білій англійській блузці і простій чорній спідниці.

— Містер Платт просить вас зробити йому приємність пообідати з ним сьогодні ввечері, — сказав Зіззбаум, виходячи з кімнати.

— Так, звичайно, дуже приємно, — дивлячись у стелю, відповіла міс Ешер. — Західна двадцята, дев'ятсот одинадцять. Коли бути готовою?

— Скажімо, о сьомій?

— Чудово. Але не приходьте завчасно. Я наймаю кімнату з однією вчителькою, і вона не дозволяє, щоб до нас заходили чоловіки. Вітальні у нас немає, вам доведеться чекати в коридорі. Але на сьому я буду готова.

О пів на восьму Платт і міс Ешер уже сиділи в ресторані на Бродвеї. На міс Ешер було щось чорне, напівпрозоре, простого крою. Платт не знав, що його супутниця лише виконує один зі своїх службових обов'язків.

З ненав'язливою допомогою досвідченого офіціанта йому вдалося замовити цілком пристойний обід, де не вистачало лише традиційної бродвейської приманки.

— Ви не проти, якщо мені принесуть щось випити? — блиснувши посмішкою, запитала міс Ешер.

— Авжеж, звичайно, — озвався Платт. — Усе що заманеться.

— Сухий мартіні, — сказала вона офіціанту.

Але коли келих був перед нею, Платт простягнув руку і відхилив його вбік.

— Що це? — запитав він.

— Коктейль, звичайно.

— Я гадав, ви замовляєте собі щось подібне до чаю. А це ж спиртне. Вам не треба його пити. Як вас звати?

— Близькі друзі, — крижаним тоном озвалася міс Ешер, — звуть мене Елен.

— Послухайте, Елен, — заговорив, нахиляючись до неї, Платт. — Ось уже не знаю який рік кожного разу, коли в прерії розпускаються весняні квіти, мене долають думки про когось, кого я ніколи не бачив, про кого й не чув. Це ви, я одразу зрозумів, коли вас побачив. Завтра я повертаюся до себе, і ви поїдете зі мною. Поїдете, я це знаю з того самого часу, як ви вперше кинули на мене погляд. І не здумайте противитись, цей номер не пройде. Ось