О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

Киплячи заздрісним обуренням, місіс Фінк повернулася до себе нагору. Щаслива Мейм, на чию долю так рясно випадають синці, за якими так швидко іде слідом примочка. Але невже щастя судилося лише їй одній? Хто сказав, що Мартін Фінк гірший за Джека Кессиді? То чому його дружині довіку лишатися неприголубленою і небитою? Думка, блискуча і зухвала, раптом сяйнула в голові місіс Фінк. Вона доведе Мейм, що інші чоловіки також уміють попрацювати кулаками і потім приголубити дружину не гірше, ніж якийсь Джек.

Свято у Фінків очікувалося суто номінальне. На кухні з вечора мокла в баліях накопичена за півмісяця білизна. Містер Фінк сидів у шкарпетках, читаючи газету. Очевидно, так і мав минути День Праці.

Заздрість здіймалась у грудях місіс Фінк і, захльостуючи цю заздрість, — відчайдушна рішучість. Якщо чоловік не хоче її вдарити, якщо він не бажає таким чином довести свою чоловічу гідність, свої прерогативи[191] і повагу до сімейного вогнища, його треба підштовхнути до виконання обов'язку.

Містер Фінк запалив трубку і безтурботно пошкріб щиколотку пальцем одягнутої у шкарпетку ноги. Він застигнув у межах сімейного ладу, як застигає на скориночці пудингу прозорий жир. Саме таким і уявлявся йому його монотонний елізіум[192]: оглядати компактно втиснений у газетні стовпці далекий світ під затишні сплески мильної води в баліях і вир приємних запахів, які свідчили про те, що сніданок прибрано зі столу, а незабаром буде обід. Можна назвати чимало такого, що не спадало йому на думку, але особливо далекий він був від думки побити дружину.

Місіс Фінк відкрила кран з гарячою водою і занурила в піну пральну дошку. Знизу почувся радісний сміх місіс Кессиді. Він прозвучав як знущання, наче Мейм хизувалася своїм щастям перед обійденою подружніми кулаками подругою. І місіс Фінк вирішила: час!

Немов фурія[193], накинулася вона на чоловіка.

— Ледар нещасний! — крикнула вона. — Пораюсь тут, перу на нього, потвору, так що ледве руки не відвалюються, а йому начхати. Чоловік ти мені чи колода безчуттєва?

Містер Фінк, скам'янівши з подиву, упустив газету. Місіс Фінк, побоюючись, що недостатньо роздратувала чоловіка і він не ризикне її ударити, сама підскочила до нього і завдала нищівного удару в щелепу. Цієї миті її охопив приплив такої пристрасної любові до чоловіка, якої вона вже давно не відчувала. Повстань, Мартіне Фінку, і здійсни свої суверенні[194] права! Їй потрібно, їй необхідно було відчути важкість його кулака… ну, просто, щоб знати, що він її любить… ну, просто, щоб знати це.

Містер Фінк схопився на ноги — Меггі швидко нагородила його ще одним розмашистим свінгом у щелепу. Потім, заплющивши очі й завмираючи від страху і щастя, вона чекала, шепотіла про себе його ім'я і навіть подалася вперед назустріч жаданому стусану.

Поверхом нижче містер Кессиді із присоромленим і зніяковілим виглядом запудрював синяк під оком дружини, готуючись до виходу у світ.

Раптом зверху долинув пронизливий жіночий голос, потім почулися стукіт, тупотіння, метушня, гуркіт перекинутого стільця — безсумнівні ознаки сімейного конфлікту.

— Март і Мег учинили двобій? — зацікавився містер Кессиді. — Не знав, що вони цим розважаються. Збігати, чи що, подивитись, може їм потрібен секундант?

Одне око місіс Кессиді заіскрилося, як діамант чистої води. Друге блиснуло… ну, скажімо, як фальшивий.

— О-о… — неголосно протягнула вона із незбагненним для чоловіка хвилюванням. — Стій, стій. Краще я сама піду до них, Джеку.

Меймі спурхнула сходинками. Не встигла вона ступити в межі коридору, як із кухні вихором вилетіла місіс Фінк.

— Ну що, Меггі, — захопленим шепотом спитала місіс Кессиді. — Він наважився?

Місіс Фінк, підбігши до подруги, уткнулася їй обличчям у плече і гірко розридалась.

Місіс Кессиді ніжно відхилила від себе голівку Меггі і подивилася їй в обличчя. Розпухле від сліз, воно то спалахувало, то блідло, але бархатисту, біло-рожеву, у міру присипану ластовинням гладінь не поцяцькувала ані синцем, ані подряпиною боязка долоня містера Фінка.

— Ну, скажи мені, Меггі, — благала Мейм, — або я ввійду туди і сама про все дізнаюсь. Що у вас трапилося? Він образив тебе? Яким чином?

Місіс Фінк у відчаї схилилася головою на груди подруги.

— Не зазирай ти туди, заради Бога, — схлипнула вона. — І не здумай комусь проговоритися, чуєш? Він і пальцем мене не чіпав… він… Господи Боже, він там пере… він пере білизну.

Закупник із Кактус-Сіті

Здоровий клімат Кактус-Сіті, штат Техас, не сприяє застудам і нежиті, і це дуже добре, бо начхати на розташований там універсальний магазин «Наварро і Платт» було б нерозсудливо.

Двадцять тисяч жителів Кактус-Сіті щедрою рукою розтринькують долари, купуючи що душа забажає. Ця злива напівдорогоцінних монет майже цілком виливається на «Наварро і Платта». Їхній магазин, величезний цегляний будинок, займає площу, на якій розмістилося б пасовище для дюжини овець. У «Наварро і Платта» ви можете купити краватку зі шкіри гримучої змії, або автомобіль, або останній крик моди — вісімдесятип'ятидоларове коричневе жіноче пальто будь-якого відтінку з пропонованих вам двадцяти кольорів. Колишні власники ранчо на захід від Колорадо-Ривер, Наварро і Платт першими в своїй окрузі перейшли до комерційної діяльності. Ділова кмітливість підказала їм, що навіть у світі, де не лишилося вільних пасовищ, залишається простір для приватної ініціативи.

Щовесни Наварро, старший компаньйон фірми, напівіспанець і космополіт[195], спритний, ввічливий, «навідувався» до Нью-Йорка по товар. Цього року він побоювався вирушити в таку далечінь. П'ятдесят п'ять років все ж таки давалися взнаки: очікуючи післяобідньої сієсти[196], він щоразу поглядав на годинника.

— Джоне, — сказав він молодшому компаньйонові, — цього разу ти навідаєшся по товар.

Платт засмутився.

— Чув я, — сказав він, — цей Нью-Йорк надзвичайно нудне містечко. Та вже гаразд, поїду. Дорогою, аби трохи розважитись, гульну в Сан-Антоніо, пришвартуюся там на кілька днинок.

За два тижні чоловік у повному парадному одязі техасця — чорний сюртук, поярковий капелюх із широкими крисами, стоячий комірець чотири дюйми заввишки, з одворотами, і чорна кольору кованого заліза краватка — входив до приміщення оптової фірми «Зіззбаум і Син, готовий одяг» на нижньому Бродвеї.

Старий Зіззбаум мав окомір морського орла, слонячу пам'ять і розум, швидкий і точний, як складана лінійка. Він перевальцем підійшов до дверей, схожий на білого ведмедя з чорною шерстю, і потиснув Платтові руку.

— Ну як там поживає в Техасі найлюб'язніший містер Наварро? Не ризикнув цього року вирушити в дорогу? Радий вітати містера Платта.

— Точнісінько так, — сказав Платт, — і я дав би сорок акрів незрошуваної землі в окрузі