О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

Місіс Кессиді видала воркітливий сміх щасливої і впевненої в собі матрони. Із виглядом Корнелії[182], що показує на свої прикраси, вона відкотила комір халата, оголивши ще один дбайливо леліяний синець, яскраво-червоний, з оливково-оранжевою облямівкою, вже майже невидимий, але дорогий, як пам'ять.

Місіс Фінк довелося капітулювати. Її насторожений погляд полагіднішав, виражаючи тепер відверте заздрісне захоплення. Вони ж були старі подружки з місіс Кессиді, разом працювали на картонажній фабриці, поки рік тому не вийшли заміж і не оселилися в цьому будинку: Фінки — вгорі, а Меймі з чоловіком просто під ними. Отже, з Меймі їй не варто було задаватись.

— І боляче він тебе лупцює? — з цікавістю запитала місіс Фінк.

— Чи боляче? — продзвеніла захоплена колоратура[183]. — Падав на тебе коли-небудь цегляний будинок? Мабуть, точно так, ну, точнісінько так себе почуваєш, коли тебе викопують з-під руїн. Якщо Джек ударить лівою — це вже напевно дві денні вистави і нові напівчеревички, ну, а правою… тут можна сміливо заправити поїздку на Коні-Айленд плюс шість пар ажурних фільдеперсових панчіх.

— А за що ж він тебе б'є? — розпитувала місіс Фінк, широко розплющивши очі.

— От дурненька, — поблажливо сказала місіс Кессиді. — Просто сп'яну. Це ж у нас майже завжди трапляється в суботу ввечері.

— А які ти йому даєш приводи? — не вгамовувалася допитлива місіс Фінк.

— Отакої, та хіба я йому не дружина? Джек прийде додому напідпитку, а вдома хто його зустрічає? Спробував би він тільки побити якусь іншу. Вже я б йому показала. Подеколи він дає мені прочухана, тому що не встигла з вечерею; іншим разом — тому що встигла. Для Джека будь-який привід годиться. Надудлиться, потім пригадає, що в нього є дружина, і поспішає додому мене прикрасити. У суботу я вже заздалегідь зсовую меблі, щоб не розбити голову об гострі кути, коли він почне орудувати. Лівий свінг[184] у нього — просто дух захоплює. Іноді я в нокауті[185] після першого раунду; ну, а якщо мені охота тиждень порозважатися або придбати щось новеньке, я підвожусь і дістаю все сповна. От як учора. Джек знає, що я вже місяць мрію про шовкову синеньку блузку, а за таку одним синцем, ясна річ, не відбудеш. Але ж, б'юся об заклад на морозиво, Мег, сьогодні ввечері він мені її приволоче.

Місіс Фінк замислилась.

— Мій Мартін, — сказала вона, — жодного разу мене пальцем не чіпав. Але ти правильно помітила, Мейм: кислий він якийсь, з нього й слівця не витягнеш. Ми нікуди не ходимо. Удома від нього ніякого пуття. Щоправда, він мені купує різні речі, але з таким виглядом, що пропадає всяке задоволення.

Місіс Кессиді обійняла подругу.

— Бідолашна! — сказала вона. — Але ж не може бути у кожної жінки такий чоловік, як Джек. Якби всі були такі, то нещасливих шлюбів взагалі б не бувало. Усім незадоволеним дружинам тільки одне й потрібно: аби раз на тиждень чоловік давав їм гарненького прочухана, а потім розплачувався за нього поцілунками і шоколадними тягучками. Ось тоді б вони відразу ожили. Як на мене, коли вже чоловік — так чоловік; п'яний — тряси дружину, як грушу, тверезий — люби її, як душу. А котрий ні того, ні другого не може, мені він і задарма не потрібен!

Місіс Фінк зітхнула.

Передпокій і коридор раптом сповнилися шумом. Двері розчинилися: їх штовхнув ногою містер Кессиді, — руки в нього були зайняті пакунками. Меймі кинулася йому на шию. Її непідбите око блиснуло ніжністю, як у юної дівиці племені маорі, коли, прокинувшись, вона бачить перед собою свого залицяльника, який затягнув її до хатини, оглушивши перед цим раптовим ударом.

— Привіт, старенька! — гаркнув містер Кессиді. Усіявши підлогу розсипом пакунків, він підхопив дружину в могутні обійми. — Я приніс квитки в цирк, а якщо ти відкриєш один із цих пакунків, то, мабуть, знайдеш ту шовкову блузку… а, добривечір, місіс Фінк, не помітив вас одразу. Як ся має старий Март?

— Чудово, містере Кессиді, дякую, — сказала місіс Фінк. — Мені вже час іти. Март ось-ось повернеться, треба подати йому вечерю. Завтра я занесу тобі викрійку, яку ти просила, Мейм.

Піднявшись у свою квартирку, місіс Фінк трохи поплакала. Вона заплакала, сама не знаючи чому; так плачуть тільки жінки, плачуть без особливої причини, плачуть просто так; у каталозі горя ці сльози найневтішніші, хоча просихають швидше за інші. Чому Мартін її ніколи не лупцює? Він так само великий і сильний, як Джек Кессиді. Невже вона нічого не значить для нього? Він ніколи з нею не сварився: прийде, сяде склавши руки і мовчить. Заробляє він непогано, але абсолютно не цінує того, що додає смак життю.

Корабель її мрії потрапив у штиль[186]. Капітан курсував між вареним пудингом з корицею і підвісним ліжком. Хай би вже віддав кінці або хоч зрідка задавав команді прочухана. А їй уявлялося таке веселе плавання із заходом у кожний порт на островах Насолоди! Але зараз — змінимо метафору[187] — виснаженатренувальними поєдинками зі спаринг-партнером[188] — вона була готова визнати себе переможеною, не діставши жодної подряпини. На мить вона ледь не зненавиділа Мейм — Мейм, яка прикладає до синців та саден бальзам обнов та поцілунків і мандрує бурхливим морем життя із забіякуватим, грубим і люблячим супутником.

Містер Фінк з'явився о сьомій, проштемпельований печаттю домування. Удалину його не тягнуло з дому, де все було милим, звичним, знайомим. Він був подібен до людини, що встигла вскочити в трамвай, анаконди, що проковтнула свою жертву, до лежачого каменя.

— Смачно, Марте? — спитала місіс Фінк, яка весь свій запал уклала в приготування вечері.

— М-м-м-так, — буркнув містер Фінк.

Повечерявши, він заглибився в читання газет. Він сидів у шкарпетках, без черевиків.

Повстань, о новий Данте, й оспівай закуток пекла, призначений для людини, яка сидить вдома у шкарпетках! А ви, мучениці сімейних уз та обов'язку, що стійко витримали це випробування шовковими, нитяними, бавовняними, шерстяними і фільдеперсовими, невже відринете ви нову пісню?

Наступного дня був День Праці[189]. Містера Кессиді і містера Фінка чекав цілодобовий відпочинок. Праця готувалася до тріумфального походу містом і до інших розваг.

Зранку місіс Фінк віднесла місіс Кессиді викрійку. Мейм уже наділа нову блузку. Навіть її підбите око випромінювало святкове сяйво. Джек, чиє розкаяння набуло практичних форм, запропонував захопливу денну програму, що включала прогулянки в