Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Він покрутив годинника в руках і знехотя повернув: зараз не можна.

Ну, що ж, не можна — значить не можна. У командирську сумку годинник опустив і пішов до виходу.

А біля самих дверей різко обернувся.

Солдат з величезним жалем дивився мені услід. Годинника в сумку я опускав з умислом. Щоб потім не з руки знімати, а дістати миттєво. Дістав, йому в руку засунув:

— Сам візьму.

Він кивнув, швидко замотав годинник в носовичок, сунув за халяву чобота і тут же шепнув мені на вухо одне лише слово.

Мені дуже хотілося дати йому в морду. Однак радянському офіцеру бити солдат не рекомендовано. Це у них там, у вовчій сім’ї капіталістів, в буржуазних арміях, рукоприкладство процвітає.

А ми солдата виховуємо добрим словом і особистим прикладом. Тому ще перед тим як на вузол зв’язку зайти, я дав собі установку: морду не бити.

І ще: днем раніше я дав собі слово, коли спирт знайду, нікому, включно з командиром батальйону, не розповідати про те, як мені це вдалося.

3

Щоб не розкрити стукача, я не побіг в штаб батальйону підстрибом, а почекав. Лише під вечір постукав до командирської машини. Комбат сидів в найглибшій зневірі.

— Товаришу підполковник, не бажаєте випити зі мною по кварточці спирту?

З мого боку це було найбільшим хамством, та комбат, звичайно, простив мене.

— Де? — Заревів він і, схопившись з крісла, боляче вдарився головою об броньовий дах. — Де, твою мать?

Посміхаюся йому:

— В радіаторах.

Кожен бронетранспортер має по два двигуни. Двигуни працюють в виключно важких умовах, і тому кожен двигун має досить розвинену рідинну систему охолодження з ємними радіаторами, які в літній час заповнюються звичайною водою. Солдати злили всю воду з радіаторів всіх машин батальйону і заповнили їх спиртом. Пили вони його вечорами, залазячи під машини нібито для обслуговування і ремонту.

Тут же батальйон був піднятий і вишикуваний. Комбат особисто пішов уздовж колони, відкриваючи в кожній машині зливні крани радіаторів. Осінній ліс швидко наповнювався чудовим ароматом.

Через день радиста, який відкрив загальну таємницю, знайшли в кущах біля вузла зв’язку побитого так, що було потрібно серйозне медичне втручання. Його терміново відвезли до госпіталю, пояснивши медикам, що постраждав він при зустрічі з контрреволюцією.

Ще через три дні, коли інші події змусили забути злощасний образ розкритого стукача, до мене підійшов інший радист і простягнув мій золотий годинник «Політ».

— Товаришу лейтенант, це ваш годинник?

— Е... — сказав я, — взагалі-то мій. Дякую. А де ви його знайшли?

— Один з нас, мабуть, вкрав його у вас.

— І за це ви так по-звірячому його обробили?

Він уважно подивився мені в очі.

— І за це також.

Проводи визволителів

Вересень 1968 року

1

Тривогу оголосили о п’ятій ранку.

Холод в лісі собачий. Спати б та й спати, сховавши носа в комір шинелі. Я повільно виповз з-під теплої шинелі. В голові шуміло після вчорашнього «торжества». Товаришам офіцерам також іноді доводиться розслабитися.

Жодна жива душа в усій роті й не ворухнулася на сигнал тривоги. Всього за один місяць дисципліна впала до катастрофічного рівня.

Я витягнув з глибин своєї пам’яті спеціально приготовлену для подібного випадку тираду і тихо, без особливої злості промовив її на вухо старшині роти, який намагався прикинутися сплячим. Старшина миттєво схопився: не те щоб злякався моїх погроз, ні, просто фраза була вигадливою.

Старшина пішов уздовж рядів сплячих солдатів і сержантів, штовхаючи їх носком чобота і лаючи матом.

Коли мене будять на світанку після ночі в холодному лісі, я завжди стаю дуже злим. Не знаю чому. У горлянці моїй скупчуються найбрудніші лайки, і я поглядаю на всі боки в пошуках кого-небудь, на чию адресу я міг би їх вивергнути. Проте цього разу, подивившись в очі першому ліпшому солдату, я стримався. В очах його було, мабуть, більше злоби, ніж в моїх. Брудний, неголений, нестрижений, багато тижнів без гарячої води, з автоматом через плече і повними сумками патронів. Піди зачепи — вб’є не замислюючись.

Офіцерів зібрали на нараду. Начальник штабу полку оголосив бойовий наказ, згідно з яким наша дивізія терміново передавалася з 38-ї армії Прикарпатського фронту в 20-у гвардійську армію Центрального фронту. Нам потрібно було зробити багатосоткілометровий марш через всю країну і до вечора розвернутися на північ від Праги для прикриття військ 20-ї гвардійської армії. Всю гусеничну техніку — танки, тягачі, важкі бронетранспортери, — було наказано залишити на місці і рухатися без нічого, використовуючи тільки колісні машини.

Наказ був абсолютно незрозумілий, в тому числі і начальнику штабу, який отримав його згори. Та часу на дискусії не було. Колони витягли швидко; над командирськими люками почали з’являтися білі прапорці — сигнал готовності (радіозв’язок при переміщеннях військ був заборонений). Нарешті, білі прапорці з’явилися над усіма машинами. Сигнальник головної машини покрутив прапорцем над головою і чітко вказав на захід. Ми знову рушили в невідомість.

Тем для тривожних роздумів було досить. Коли силу танків прийняти за одиницю, то в порівнянні з ними мотопіхота — нуль. Та саме той нуль, який з одиниці робить десятку. Танки і мотопіхота у взаємодії — незламна сила. Зараз ми на шаленій швидкості мчали на наших «гробах на колесах» країною, кинувши свої танки. Без них, без цієї одиниці, ми перетворювалися в нуль, хоча і дуже великий. Виникало питання, кому і навіщо це потрібно. Більш того, ми йшли без гусеничних тягачів, тобто без артилерії, і це остаточно переконувало нас в тому, що ми йдемо не на війну. Тоді куди і навіщо? Невже в районі Праги наших військ мало?

Під час коротких привалів, коли солдати дозаправляли машини і перевіряли їх, офіцери, зібравшись кружка, ділилися гіршими своїми побоюваннями. Ще ніхто з нас не наважився вимовити вголос страшний діагноз, тільки в повітрі вже висіли два страшних слова «розкладення військ».

2

Ах, коли б чехи стріляли!

У наших полках, особливо тих, що прибули з Прикарпаття, в той час було багато офіцерів, які побували в Угорщині в 1956 році. Однак жоден з ветеранів не бачив в Угорщині й натяків на розкладення, яке почалося тепер.

За звільнення Угорщини Радянська Армія платила кров’ю. У Чехословаччині ціна була вищою. Ми платили розкладенням. Справа в тому, що коли в тебе стріляють, ситуація спрощується до краю. Думати не