Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Три тижні після

Три тижні після суду минули, залишивши Кейт у стані повної невизначеності. Ділан так і не повернувся на територію зграї, і кожен день без нього ставав для неї випробуванням. Ніхто не знав, де він, ніхто не міг сказати, коли він повернеться… чи повернеться взагалі. Вона проводила дні, дивлячись у вікно, або стояла біля дверей, намагаючись почути хоч якийсь знак його повернення. Але щоразу її зустрічала лише тиша.

Суд виправдав її, визнавши невинною, але сили їй так і не повернули. Вона більше не була загрозою для відьом, і хоча вони більше не переслідували її, вона не відчувала полегшення. Навпаки, гіркота тільки зростала. Вона усвідомлювала, що між нею і Діланом тепер стояла непереборна стіна. Він ніколи не пробачить того, що вона не розповіла йому правду про його батьків. І хоча вона лише нещодавно дізналася правду, це не змінювало факту — вона мовчала, коли він мав право знати.

Ен більше не була тією самою подругою. Вона не кричала, не звинувачувала відкрито, але її мовчання говорило голосніше за будь-які слова. Вона уникала Кейт, відводила погляд, коли та намагалася заговорити. Їдине, що вона сказала їй за всі ці тижні, — це:
— Ти повинна була все розповісти Ділану.

Ці слова врізалися в її свідомість, залишаючи глибокий слід болю. І хоч Ен приносила їжу, вона робила це без жодного слова, наче Кейт більше не існувала.

Але найбільше боліло те, що Кейт була ув’язнена. Вона не могла піти. Перевертні, які стояли біля будинку, стежили за нею. Її не випускали, навіть якщо вона намагалася вийти. Єдине, що їй дозволялося, — це короткі прогулянки біля будинку під наглядом Ен. Вона більше не була в’язнем відьом, але тепер вона стала в’язнем зграї.

Ночами Кейт не могла заснути. Вона прокидалася в темряві, шукаючи відповіді, яких не було. Чому її життя перетворилося на нескінченний лабіринт обману, змов і зрад? Чому вона втратила все, навіть не зрозумівши, коли саме це сталося?

Але була ще одна думка, яка не покидала її. Колись вона мріяла про сім’ю. Вона сподівалася, що з Діланом вона зможе побудувати щось справжнє, щось, чого в неї ніколи не було. Але тепер ця мрія розсипалася, немов попіл, який розвіяв вітер…

 Щоранку, коли Кейт виходила на ганок, вона знаходила біля дверей мертву тварину — завжди це був заєць.

Кейт не відчувала жодного стресу через мертвих зайців перед її дверима. Навпаки, це навіть викликало в неї цікавість. Одного разу, коли вона знову побачила чергову криваву тушку, вона запитала у Таріка:

— Що це означає?

Його реакція була несподіваною — він різко стиснув кулаки, а в його очах спалахнув гнів.

— Це погроза, Кейт! — гаркнув він. — Я не знаю, хто це робить, але явно хтось хоче, щоб ти боялася.

На що Кейт лише розсміялася.

— Погроза? — вона підняла брови, не приховуючи насмішки. — Там, де я виросла, коли тобі підкидають їжу, це не погроза, а подарунок.

Вона без жодних вагань підняла зайця і понесла його до кухні, наче це був найцінніший трофей.

— Ен, запечи його, будь ласка, — з посмішкою попросила вона.

Ен на мить завмерла, поглянувши на Кейт так, наче та збожеволіла, але мовчки взяла зайця.

Кейт ж насолоджувалася вечерею, розтягуючи задоволення від ніжного, соковитого м’яса. Вона навіть подумала, що, можливо, це знак уваги, а не погроза. Хто б це не робив, він принаймні дбав про те, щоб вона не голодувала.

Ділан повернувся неочікувано.

Коли Кейт спустилася вранці на сніданок, він просто стояв у кімнаті, ніби нікуди й не зникав. Але він виглядав погано: змарнілий, виснажений, його одяг був пом’ятим, а в очах ховалася якась темрява, яку Кейт не могла розгадати.

Вона завмерла на сходах, її серце стислося в очікуванні. Чи скаже він щось? Чи подивиться на неї?

Але Ділан навіть не зупинив на ній погляду. Він просто пройшов повз, ніби її не існувало.

Це боліло більше за будь-які слова.

Кейт не витримала. Вона зірвалася з місця і стала перед ним, змушуючи зупинитися.

— Довго плануєш мене ігнорувати? — її голос був спокійним, але всередині все кипіло.

Ділан підняв на неї погляд. Його очі були холодні, незворушні, наче вона була для нього порожнім місцем.

— Я не ігнорую тебе, — байдуже кинув він.

— Ах, ні? — Кейт склала руки на грудях. — Тобто, ти просто вирішив зробити вигляд, що мене не існує?

Ділан стиснув щелепи, його пальці судомно стиснули край столу.

— А ти чекала чогось іншого? — нарешті кинув він різко.

Кейт вдихнула глибше, намагаючись стримати емоції.

— Я чекала хоча б пояснень, Ділане. Чекала, що ти скажеш щось, будь-що, замість цієї безкінечної тиші.

Він глянув на неї довше, ніж зазвичай, потім різко розвернувся.

— Нічого не зміниться від слів, Кейт, — сказав він, виходячи з кімнати.

Кейт стояла посеред кімнати, обличчя її палахкотіло від гніву, а голос пролунали гостро і рішуче:

— Ти ведеш себе як дитина! Це не була моя таємниця, і я не мала права тобі розповідати!

Її слова прорізали тишу, залишаючи після себе відчуття несподіваного болю. Ділан, зупинившись на порозі, не відповів — його погляд залишався холодним і невимовним, мовби його власна гордість розсипалася під силою її слів. Хоча він намагався тримати дистанцію, у повітрі вібрував натяк незліченних непроговорених звинувачень та гіркоти. Кожна секунда затягувалась у мовчазну тінь, що здавалася вирішальною — невідворотною межа між ними, яку вже не можна було подолати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍