Томас Харріс - Ганнібал

віллах багатих іноземців. Пацці, який визирав із ілюмінатора літака, ті басейни здавалися молочно-блакитними, мов очі старого англійця, блакить, яка не вписувалася в темноту кипарисів і срібло оливкових дерев.

Настрій Рінальдо Пацці піднімався разом із літаком, бо тепер слідчий серцем відчував, що не зістариться на цій землі, у залежності від капризів поліцейського начальства, у спробі протриматися на посаді, аби заслужити пенсію.

Він не на жарт перелякався, що після вбивства Ньйокко доктор Лектер зникне. Коли Пацці знову помітив його за роботою під лампою в Санта-Кроче, то відчув, наче небеса над ним змилостивились — доктор гадав, що йому нічого не загрожує.

На тихому плесі Квестури смерть цигана не пустила жодної брижі, її пов’язали з наркотиками — на щастя, навколо тіла валялися використані шприці (звична річ у Флоренції, де їх видавали задарма).

Приїхати й побачити гроші. Пацці наполіг.

Внутрішній візуал Рінальдо Пацці пам’ятав образи до останньої дрібниці: перший раз, коли він побачив у себе ерекцію, перший раз, коли побачив власну кров, перша оголена жінка, розмите видіння першого кулака, що летить йому в обличчя. Він пам’ятав, як знічев’я забрів у Сієні в бічну капелу і раптом побачив обличчя святої Катерини — муміфікована голова в білосніжному апостольнику, що покоїться в саркофазі у формі церкви.

Три мільйони доларів справили на нього таке саме враження.

Три сотні перев’язаних пак зі стодоларовими купюрами, із серійними номерами врізнобій.

У суворій і малій, мов капела, кімнаті женевського «Credit Suisse» юрист Мейсона Верджера показав Рінальдо Пацці гроші. Їх прикотили зі сховища в чотирьох глибоких банківських скринях із мідними кодовими панелями. Банк «Credit Suisse» також надав лічильний апарат, терези та клерка, який мав рахувати й зважувати. Пацці не скористався його послугами. Він просто поклав на гроші руки.

Рінальдо Пацці був дуже компетентним слідчим. Він двадцять років винюхував і ловив фальшивомонетників. Стоячи там, при грошах, слухаючи умови угоди, він не почув жодної фальшивої нотки. Якщо він видасть їм Ганнібала Лектера, Мейсон видасть йому гроші.

Пацці аж розчервонівся від задоволення, коли збагнув, що ці люди налаштовані цілком серйозно — Мейсон Верджер насправді йому заплатить. І в Пацці не було ілюзій щодо долі Лектера. Він продавав чоловіка на муки та смерть. Віддамо йому належне, слідчий усвідомлював, що робить.

«Наша свобода варта більше, ніж життя цього монстра. Наше щастя важливіше за його страждання», — думав він із холодним егоїзмом приреченого. Чи це «наше» стосувалося всього людства, чи лише Рінальдо та його дружини — складне питання, на яке навряд чи існує єдина відповідь.

У цій кімнаті, такій блискучій і швейцарській, Пацці склав собі останню обітницю. Він відірвав погляд від грошей і кивнув юристові, містеру Коні. Юрист відрахував із першої скрині сто тисяч доларів і передав їх Пацці.

Містер Коні коротко переговорив із кимось по телефону й передав слухавку Пацці.

— Лінія закодована, — додав він.

Пацці почув американську вимову, яка мала свій особливий ритм, слова виходили за єдиним подихом, потім пауза, вибухові губилися. Від цього звуку Пацці трохи запаморочилось, наче йому стало складно дихати разом із мовцем.

Без передмов — питання:

— Де доктор Лектер?

Тримаючи в одній руці гроші, а в другій — слухавку, Пацці не вагався:

— Він досліджує палаццо Каппоні у Флоренції. Він… куратор.

— Покажіть, будь ласка, своє посвідчення містерові Коні й передайте йому слухавку. Він не вимовлятиме вашого імені телефоном.

Містер Коні дістав із кишені список, звірився з ним, переказав Мейсонові якісь закодовані фрази й передав слухавку назад Пацці.

— Ви отримаєте решту суми, коли ми візьмемо його живцем, — сказав Мейсон. — Ви не мусите піймати його самотужки, але вам треба буде вказати на нього та заманити в наші руки. Також мені потрібні документи, будь-яка інформація, що ви на нього маєте. Ви повертаєтеся до Флоренції сьогодні? Сьогодні ж увечері ви отримаєте інструкції щодо подальшої зустрічі в околицях Флоренції. Зустріч відбудеться не пізніше ніж завтра ввечері. Подальші інструкції на зустрічі вам передасть чоловік, якого ви виведете на доктора Лектера. Він спитає, чи не знаєте ви квіткаря. Відповісте, що всі квіткарі — пройдисвіти. Ви мене зрозуміли? Я хочу, аби ви знайшли з ним спільну мову.

— Я не хочу, щоб доктор Лектер… коли ми… не хочу, щоб він був у Флоренції, коли я…

— Я розумію ваше занепокоєння. Не хвилюйтеся, його там не буде.

Розмова урвалася.

За кілька хвилин, коли документи було підписано, на зберігання довіреної особи відправилися два мільйони доларів. Мейсон не міг отримати їх назад, але міг видати їх Пацці на вимогу. Представник «Credit Suisse», якого викликали в кімнату для перемовин, поінформував Пацці, що банк відніме відсотки від його депозиту, якщо його конвертувати в швейцарські франки, і заплатить тільки три складні відсотки за першу сотню тисяч франків. Представник подарував Пацці примірник Статті 47 про банківську таємницю «Bundesgesetz über Banken und Sparkassen» і погодився зробити переказ у «Королівський банк Нової Шотландії» або на Кайманові Острови одразу ж після видачі коштів, якщо цього забажає Пацці.

У присутності нотаріуса Пацці підписав папери, за якими в разі смерті Пацці право на користування рахунком переходило до його дружини. Коли зі справами було покінчено, руку на прощання простягнув тільки офіційний представник банку. Пацці й містер Коні не дивились один одному у вічі, хоча вже в дверях містер Коні кинув йому «до побачення».

Остання пересадка в Мілані на шляху додому, літак пірнає крізь грозу, пропелер на тлі темно-сірого неба в ілюмінаторі Пацці схожий на темний диск. Блимає блискавка й гримить грім, а вони хитаються над старим містом, кампаніла й баня собору лишилися далеко внизу, у ранніх сутінках загоряються ліхтарі, спалах і гуркіт схожі на ті, що Пацці пам’ятав із дитинства, коли німці підірвали всі мости через Арно, лишивши тільки Понте Веккіо. І на мить, коротку, мов спалах блискавки, він пригадав, як маленьким хлопчиком бачив полоненого снайпера, прикутого до Мадонни з ланцюгами, щоб той помолився перед розстрілом.

Спускаючись крізь озоновий запах блискавок, відчуваючи вібрацію від грому на обшивці літака, Пацці з давнього роду Пацці повертався у своє давнє місто з метою такою ж давньою, як сам час.

Розділ 33

Рінальдо Пацці залюбки продовжив би спостереження за своєю ціллю в палаццо Каппоні, але не мав змоги.

Натомість Пацці, досі під враженням від вигляду грошей, мусив стрибати у вечірній костюм і поспішати до дружини на довгоочікуваний концерт Флорентійського камерного оркестру.

Театро Пікколоміні, удвічі зменшена копія величного венеційського Театро ла