Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Не дуже. Викладачі всі до одного тирани, один навіть не зовсім людина, - Елінор злегка насупилася, але її губи склалися у винувату посмішку, що на мить оголила блискучі зуби.

- Вибач за конспірацію. Ми гадали, так буде краще для тебе. Не знати про містера Бартона завчасно. Так, в разі чого, ми сказали б що ти тут ні до чого. А в іншому як?

Джеймс кивнув, намагаючись розсіяти тривожні думки.

- Як сказати. Студенти схиблені на вампірах та іншій чортівні. До того ж, я завтра мушу відвідати поліцейську дільницю. Як тобі мій перший день?

- Твоє студентське життя нудним не назвеш, - з цими словами її ідеальні брови винувато здійнялися вгору, мармурові губи на мить стиснулися, наче вона взагалі не схвалювала університети.

- Ніяк не назвеш, - Джеймс посміхнувся, намагаючись приховати своє внутрішнє напруження. Він кивнув у бік отоманки біля вікна. - Знайшла щось цікаве? 

- Нічого, чого б я ще не читала. До речі, це тобі, - вона простягнула йому складений вдвоє аркуш.

- Що це?

- Розгорни.

Погляд сковзнув по охайних рядочках авторів і назв.

- О, це твій список. І все це я можу знайти в бібліотеці Ліліт?

- Гадаю, що так, - прикинула Елінор подумки. - Вже кортить почути про твою нову улюблену книжку.

- Ще не факт, що я зміню свою думку. Бредбері назавжди.

- Побачимо, - посміхнулася вона задоволено, ніби прийнявши виклик.

Джеймс поклав лист на стосик книжок і обійняв Елінор. Вона не сперечалася, але пробурмотіла тихо:

- Між іншим, людині час вечеряти, ти ж напевно вмираєш з голоду? Мабуть, не обідав.

Шлунок вторив їй голодним буркотом. Елінор примружила на мить очі, наче казала “попався”, і Джеймс погодився, що решта справ може трохи потерпіти. Спочатку потрібно розправитися з фізичним голодом, а потім щось робити з моральним переїданням.

- Ліліт і Френк все ще ховаються від мене? - Джеймс не припиняв жувати м'ясний кіш, але питання постало, перш ніж він зумів заткнути рота новою порцією їжі. Елінор невесело посміхнулася цьому припущенню.

- Якби ж то. Ні, Френсіс наглядає за нашими кровожерними гостями, Ліліт з Бартоном риються в якійсь черговій бібліотеці, старшій за мене. А що? - перепитала дівчина і перевела погляд кудись убік, поганий знак. Джеймс зробив вигляд, що нічого не помітив, хоча всередині все тремтіло, насилу проковтнув останній шматочок і натягнуто посміхнувся.

- Нічого, просто нездорова цікавість, - знизав плечима він. Елінор все ще не дивилася на нього, біле, як сніг, обличчя стало ще білішим, повільно вона похитала головою. - Мені все здається, що я в ізоляції. Можливо, це все через нове місце. Обмаль знайомих обличь.

- Це питання часу. Трохи згодом у тебе з’явиться купа нових знайомств. Я впевнена в цьому.

Джеймс подумки відмітив, це навряд. Він майже закінчив з вечерею, коли Елінор неголосно спитала:

- Що сказала Мері?

- Ти чула? - здивувався Джеймс, подумки вираховуючи, де вона могла бути під час його телефонної розмови з мамою.

- Ні, втім, я вже зрозуміла, що вона не з тих, хто залишає справу недоведеною до кінця. 

Джеймсові не було що протиставити цьому. Він зітхнув і відповів:

- Вона залюбки прийняла наше запрошення, їй було дуже цікаво, що саме ми задумали.

Елінор вигнула ідеальну брову, від чого її обличчя здобуло лиховісного виразу.

- І більше нічого. Хіба що питала, як ми поладили і чи повернувся вже Френк, тобто, Френсіс, додому.

Дівчина насупилася на мить.

- А вона…більше не згадувала про сестру?

- Ні, не згадувала. А що?

- Ну, я просто думала, якщо ми не можемо використати твою кров, то чом би не спробувати з її кров’ю, вони ж сестри. Мері навіть не обов’язково про це знати.

Джеймсові губи склалися у велике “О” і він застиг, обмірковуючи ідею.

- Ти гадаєш, це реально зробити?

- Жодної гадки. Просто ідея. Краще спитати в містера Хейза.

- Так, слушно. Звичайно, я спитаю.

Тарілка швидко сппустошувалася, а він їв і міркував про неочікувану пропозицію Елінор. Щось в ній таки було.

Але його думки постійно поверталися до дівчини, що стояла біля конторки завмерши з чашкою в руках, до того, як вона виглядає. Її невимушені рухи не могли приховати внутрішньої тривоги. Хвилі смутку, роздратування і чогось ще, що Джеймс не міг розпізнати, так і линули від дівчини.

-  Щось не так? - нарешті спитав він.

Елінор зітхнула, підійшла ближче й сіла поруч. Її погляд був серйозним.

-  Минула ніч додала мені думок. І одна з них мене непокоїть все більше і більше. Джеймсе, я хочу, щоб ти розумів одну річ, перш ніж все зайде задалеко, -  почала вона, і її голос звучав тихо, але рішуче. - Я знаю, що ти знаєш, що я не зовсім людина. Але хочу, щоб ти розумів все, як воно є. Я застигла в тому стані, як була багато років тому. Я не змінююся, зовсім. А отже, я не можу мати дітей.