Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Так, і ще. Я хотіла спитати щодо вихідних. Ти сказав, це буде присвячено Ентоні…я можу поцікавитися, що саме ти запланував, чи це сюрприз?

Гравійна доріжка скінчилася, і Джеймс заглушив мотор. 

- Я надішлю вам адресу і час повідомленням. Це сюрприз, чесно кажучи, проте нічого надзвичайного, обіцяю. Ми заскочимо в одне місце, а потім пообідаємо. Добре?

- Звучить непогано. 

- Так, що ж…Як там тато?

Закодоване питання, яке при розшифровці означало: “як продвигаються пошуки Ентоні?”. Втім, існувала більш повна розшифровка, наприклад “чи змириться Стівен колись з цим чи ні”, проте Джеймс боявся копати так глибоко. До того ж зараз, коли він мав черговий візит у дільницю, він хотів бути впевненим, що нічого нового поліція не розкопала.

- Ти ж знаєш, якби ми хоч щось дізналися, ми б тобі одразу подзвонили, - мамин голос одразу став тихішим, вона не хотіла, щоб батько почув розмову. Джеймс видихнув. Хоча б батьків не діставала поліція.

- Спочатку Абелар, потім Ентоні…Твій батько дуже хвилюється, весь час напружений. Він взяв відпустку на роботі, але не думаю, що це йому на користь, - зітхнула мама і попрохала. - Будь там обережнішим, добре?

- Так, мамо. Звичайно.

- Добре, тоді гарного вечора, Джеймсе, бережи себе.

- І ти себе. І тата, - посміхнувся я. У трубці пролунали короткі гудки, і він випустив телефон на сусіднє сидіння.

В очах темнішало і він не був впевненим чи то через хімеру, чи сьогоднішній день довів його до межі. Все, що йому зараз було потрібно, це щось, що можна було проткнути рапірою. 

Коли Джеймс покинув автівку і зайшов у будинок, то зрозумів, що він наодинці. Принаймні, ніхто не спішив потрапити йому на очі. Джеймс сприйняв це як знак і, занадто втомлений аби робити щось ще, він відправився на екскурсію будинком. 

- Краще б погодився на тур, коли його пропонували, - пробурмотів він собі під носа. Він шукав одне місце і пройшов коридором у задню частину будівлі, у його пошуках.

Джеймс дуже швидко натрапив на невеликий спортзал і вже майже вирішив приділити увагу вправам, коли плескіт води і ледь чутний запах хлорки долинули до нього. Він миттю знайшов вихід до басейну і не втримався, поліз у воду, скинувши все до нижньої білизни. 

Навряд чи хтось потурбує його тут, ліниво міркував Джеймс. Він насилу міг уявити нащо горгулі плавати, якщо вона одразу піде каменем на дно. Щодо раптової появи Френка він не хвилювався, а Елінор хватить такту спершу постукати, перш ніж зайти до кімнати. 

Він намалював в уяві цю сцену і збентежено пірнув, діставши до дна басейну. Аби тільки не уявляти Елінор разом з собою в басейні, у саміх тільки купальних костюмах. Чи навіть без них. Намагаючись скинути напругу, виснажитися так само фізично як і емоційно, він провів в басейні кілька годин.

Тиша навколо не втомлювала його. Він був радий, що йому дали час побути на самоті, хоча й хвилювався за Елінор - цілий день від неї не було жодної звістки. Одне єдине повідомлення прийшло на стільниковий ще по обіді: вона затримується, і з того часу - нічого.

Нарешті він виліз з води і вкотре перевірив телефон. Нічого. Роздратовано відкинувши стільниковий подалі від себе, Джеймс втупив погляд у протилежну стіну, повністю скляну. Там відкривався чудовий вид на густий ліс, вкритий вечірніми сонячними променями, але Джеймсові стало незручно, ніби там, в лісі, міг сидіти хтось і слідкувати за ним. 

Він здався і піднявся до кімнати, тільки коли остаточно стемніло. Йому вдалося розкласти по місцях кілька коробок з речами і прийняти неквапливий душ, перш ніж бурчання в шлунку нагадало йому, що він сьогодні не обідав.

Елінор чекала в його кімнаті. Джеймс завмер, ледь помітивши дівчину, і з полегшенням відмітив, що не забув цього разу взяти з собою до ванної кімнати одяг. Насправді, він навіть встиг прикрити за собою двері і кинути рушника на стілець і лише потім заціпенів.

Вона сиділа на м’якій отоманці біля вікна, де Джеймс залишив кілька своїх улюблених книг. В її руках була збірка оповідань Азімова, але, щойно вона помітила його, одразу відклала книгу. Її рухи були повільними й ретельно відміряними. Хоча Джеймс знав, що вона не потребує сну, зараз вона виглядала так, ніби була смертельно втомленою.

- Я знайшов ваш басейн, - сказав він, намагаючись розрядити напруженість, що висіла у повітрі. Він витер вологі долоні об штани, хоч і не був певен, чи то від нервів, чи від залишків душу.

- Хто б сумнівався, - Елінор відповіла з ледве помітною посмішкою, яка, однак, не торкнулася її очей. Її голос звучав спокійно, але щось у цьому спокої здавалося настороженим. Вона простягнула до нього руку. - І як пройшов перший день, студенте?

Джеймс знизав плечима і спробував відповісти так само безтурботно: