Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Ці думки залишили його, тільки-но він помітив чиюсь фігуру біля своєї автівки. Спершу він напружився, прищурився, вдивляючись крізь туманний вечір у постать. Серце сповільнилося, інстинкти хижої натури спрацювали: це не вампір. Він упізнав цю сутулувату поставу й байдужий погляд лисого чоловіка в сірому плащі. Той озирнувся навколо, шукаючи очима власника Інфініті.

- Джеймсе Брістоул, - озвався чоловік, щойно зустрівся з ним поглядом. - Сержант Трід.

Швидким рухом він дістав і продемонстрував поліцейський значок, який майже миттєво зник у внутрішній кишені плаща. У цьому русі була така автоматична злагодженість, що Джеймс встиг побачити лише мить блиску металу й на секунду помітити табельну зброю.

- Я пам’ятаю вас, - заговорив Джеймс, підійшовши ближче. - Ви були на похороні мого дядька.

Сержант кивнув головою з легким виразом співчуття, який виглядав надто натягнутим, щоб бути щирим.

- Містере Брістоул, я не буду вас надовго затримувати, приділіть мені буквально пару хвилин.

- Звісно, без проблем, сержанте. Так у чому справа?

Джеймс ніяк не міг відірвати погляду від плаща, за яким ховалася зброя. Хімера чомусь занервувала і задригалася під його ребрами. Довелося затримати подих, поки він клав рюкзак в автівку, і зробити кілька потужних, але повільних видихів.

- Справа в тому, що розслідування обставин зникнення містера Ентоні Брістоула було передано в наше управління.

Всередині Джеймса все завмерло, ніби перед гонитвою. Він замружився на мить, заспокоюючи кров, що збунтувалася. Не можна випускати хімеру, не зараз.

- І ми дуже хотіли б поспілкуватися з вами, у нас з'явилося кілька запитань.

- Але я вже давно все розповів поліції. Все, що знав, -  Джеймс намагався зберегти рівний тон, але не відав, чи йому це вдалося.

Детектив блиснув своєю лисиною і навіщось потягнувся до кишені зі значком, але на півдорозі зупинився. Він потягся до іншої кишені і дістав звідки якийсь клаптик паперу. Чи картону.

- З'явилися питання, містере Брістоул, яких ми ще не ставили. До того ж, вам не буде важко розповісти все ще раз?

- Ні, не буде, - буркнув Джеймс.

Скляний погляд сержанта став просто неживим, коли той простягав візитку. Джеймс дивився на простягнуту картку, не наважуючись взяти її.

- Тут вказана адреса, ми чекатимемо на вас завтра. В другій половині дня. Вам підходить?

- Так, дякую сержанте. Я прийду.

Він все ж простягнув руку й стиснув візитку в долоні. Трід випростав плащ, кивнув і, не сказавши більше ні слова, пішов у бік стоянки.

Візитка пекла руку, мов розжарений вуглик. Джеймс дивився на літери, але їх не бачив. Ентоні. Ентоні. І після смерті він нагадує про себе за будь-якої зручної нагоди.

Спогади про останню зустріч з Ентоні нахлинули хвилею, змусивши його зіщулитися. Спина неприємно занила, і вітер раптом різко став надто холодним.

Він хутко сів у салон Інфініті, заштовхав візитку в кишеню куртки й на мить завмер, намагаючись зібратися з думками.

- Що ще вони хочуть від мене? - прошепотів він сам до себе, впершись чолом у руки, що лежали на кермі.

Зрештою, він завів двигун і механічно вивів автівку зі стоянки, не звертаючи уваги на те, куди саме веде дорога.

~~~

Гладенький, свіжовимитий асфальт змінився вологою, але на подив не заболоченою грунтовкою. Дощ з міста дістався і сюди. Попереду вже показалися сосни і дах будинку, коли завібрував телефон. Джеймс загальмував і зупинився щоб відповісти.

- Алло, мамо? Так, привіт це я.

- Привіт, Джеймсе. Як справи? Як  перший день?

- Перший день? Та нічого, нормально, майже як у школі. Принаймні, поки що. Може трошки більше натовпу. І дурнувате влаштування кампусу, проте це справа звички, я гадаю.

- Як нові студенти?

- Ще й не з усіма познайомився. Насправді, тільки почав знайомитися.

- Зрозуміло. Вже їдеш…додому?

Джеймс замислився над маминим питанням, зволікав перш ніж відповісти.

- Так, я вже майже дістався будинку, а що? - весь звернувшись у слух, він відзначав кожне мамине зітхання.

- Просто хотіла передати привіт Ліліт…

Він терпляче чекав на закінчення маминої фрази.

- … та Елінор, звичайно. Як її брат, вже повернувся з подорожі?

Джеймс був здивований. Ні краплі награності в побажанні, хіба що трохи жалю, але що могло так різко змінити мамине ставлення? Хіба це не вона ще вчора…Він схаменувся, згадавши, що Мері чекає на відповідь.

- Так, Френсіс вже повернувся.

- Чудово. Сподіваюся, ви добре проведете час, - її голос бринів полегшенням. Джеймс замислився над тим фактом, що кількість людей в будинку може вплинути на мамин настрій, але ні до чого не додумався. 

- Звичайно, - все, що йому вдалося вичавити з себе.