Гаррі Гаррісон - Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон

була ймовірність, що з’явиться генерал Зеннор і впізнає мене за старими добрими часами, коли він звався Гарсом. Інстинкт самозбереження спонукав мене шаснути в нірку. Але моїм особистим потребам суперечила можливість урятувати не одне життя. Якщо зумію переконати армійських дурбеликів у тому, що опору справді не буде. Інакше якийсь надміру агресивний каґалець неодмінно занервує й почне стріляти. Тоді до нього долучаться всі його істеричні дружки, і... Це був дуже реалістичний сценарій. Я мусив докласти зусиль, аби його уникнути.

— Наказ від генерала, — сказав я своїм солдатам, що чекали на мої пояснення. — Я мушу привезти йому полоненого. Транспорт уже вирушив. Сержанте Бло, ви за старшого, доки сюди не надійде вам на заміну лейтенант Геск. Переберіть керівництво на себе. І подбайте про вино.

Сержант віддав честь, і, щойно я пішов, солдати вже тягнулися по пляшку. Якби ж то мені були доступні такі прості військові задоволення...

— Ви йдете зі мною, — сказав я Штірнерові й показав на двері.

— Ні, я зобов’язаний залишатися тут. На жаль, я не можу зробити вам таку послугу.

— Ви зробите послугу не мені, а власному народові. Там велика армія. В ній усі мають отаку зброю. Зараз вона висаджується у вашій країні для її захоплення. Можливо, будуть убиті люди. Але, якщо я повезу вас до командира і ви зумієте переконати його, що ваш народ не опиратиметься, це врятує не одне життя. Ви мене розумієте?

Поки я говорив, на обличчі Штірнера дедалі чіткіше проступала гримаса жаху.

— Ви серйозно? — видихнув він. — Ви справді маєте на увазі те, що кажете. — Я похмуро кивнув. — Тоді, звісно, так. Це незрозуміло, та я мушу йти. Аж не віриться.

— Ваше почуття взаємне.

Я повів його до дверей.

— Я можу зрозуміти відсутність армії: усі цивілізовані планети обходяться без війська. Але ж поліція — це, так би мовити, необхідне зло.

— Не для тих, хто практикує індивідуальний мутуалізм.

Тепер, коли йому випала нагода прочитати маленьку лекцію, він пожвавішав.

— Ніколи про нього не чув.

— Як же вам не пощастило! Ризикуючи все спростити, я поясню...

— Капітане Дрем, мені треба з вами поговорити! — заявив пропащий капрал, вибираючись із командної машини, попри кволі намагання Мортона його зупинити. Він зупинився переді мною, різко виструнчився й віддав честь. — Тепер я бачу, що помилявся, сер. Через вашу молодість і позірну слабкість я вважав себе мудрішим за вас, тож не виконав наказ і зарядив пістолет. Тепер я знаю, що помилявся, а ви мали рацію, й уклінно прошу другого шансу, бо мені тридцять років і армія — це мій фах.

— А звідки ти знаєш, що я мав рацію, рядовий Аспія?

Він поглянув на мене із сяйвом в очах.

— Тому що ви мене побили, сер! Збили мене з ніг, абсолютно чесно. Чоловік сказав, чоловік зробив — і ви це зробили!

Що це ще за брутальна каґальня?! Він не скорився обгрунтованому наказу, що мав на меті уникнути насильства. Лише тоді, коли я вивів його з ладу, йому здалося, що таки моя правда. Розум відмовлявся сприймати таку збочену, перекручену логіку, і в мене, взагалі-то, не було часу над цим замислюватися. Я, мабуть, тільки й міг, що підіграти йому й забути про це.

— Знаєте, колишній капрале, я думаю, що вірю вам. Лише справжній чоловік здатний визнати свою помилку. Тож, хоча ви — нещасний, жалюгідний рядовий, а я — гордий капітан, потисну вам руку й поверну вас на службу!

— Ви справжній чоловік, капітане, і ви ніколи про це не пожалкуєте!

Він потряс мою руку, а тоді поплівся геть, кісточками пальців витираючи з ока сльозу. Тим часом з неба чувся дедалі гучніший брязкіт, на нас насунула тінь, і я, підвівши погляд, побачив, що це знижується гвинтокрил.

— Мортоне, ви за старшого, доки я не повернуся. Йдіть до сержанта Бло, прийміть командування й дозвольте йому ухвалювати всі рішення, а тоді погоджуйтеся з ним.

Він тільки й зміг, що закивати, тоді як я відвів Штірнера до гвинтокрила та сів туди слідом за ним.

— До генерала, — наказав я пілотові, а тоді тяжко зітхнув. Щось мені підказувало, що я сам лізу в зашморг і гарненько розправляю мотузку на своїй шиї. Насправді ж у мене просто не було вибору.

— Я читав про такі транспортні засоби у книжках з історії, — озвався Штірнер, захоплено визираючи з вікна, тим часом як ми з гуркотом здійнялися в небо. — Це дуже важлива для мене мить, безіменний пане.

— Капітане, називайте мене капітаном.

— Радий знайомству з вами, Капітане. І дякую за нагоду пояснити вашим лідерам, що вони можуть прийти з миром. Вони не мають боятися. Ми б ніколи не завдали їм шкоди.

— Я побоювався, що буде навпаки.

Час на теревені вичерпався, бо гвинтокрил уже сідав біля броньованої колони танків. Під навісом у полі неподалік виставили столи, крісла та невеличкий бар, і ми сіли, мало не зачепивши несучим гвинтом офіцерів, які там зібрались. Я зіскочив на землю, хвацько відкозирнув і розслабився. Зеннора там не було. Я розвернувся, допоміг Штірнерові вийти та підштовхнув його до генерала Ловендера.

— Це полонений, сер. Він розмовляє огидною місцевою мовою, яку я зовсім випадково вивчив у школі й тому можу перекладати.

— Це неможливо, — похмуро відказав той. — Ви — офіцер піхоти, а не перекладач. Штатним перекладачем є майор Кьюсел. Майоре, перекладайте!

Чорнявий майор відштовхнув мене вбік і став перед полоненим.

— Kion vi komprenas? — прокричав він. — Sprechten zee Poopish? Anxay ooyay eekspay Igpay Atinlay? Ook kook Volupook?

— Щиро перепрошую, пане, та я не розумію жодного вашого слова.

— Попався! — радісно оголосив майор. — Маловідомий діалект, яким спілкуються на понурих планетах, що важко сунуть поміж темних зір. Я вивчив його нудні немилозвучні слова багато років тому, коли був задіяний у торгівлі м’ясом. Займався імпортом свинобразячих відбивних...

— Кінчайте з цією каґальнею, майоре, і перекладайте. Спитайте його, де армія та скільки в цьому місті поліційних дільниць.

Я не без інтересу послухав, як майор, попри вроджене бажання говорити, а не слухати, усе-таки витягнув ту саму інформацію, що й я. Генерал безрадісно зітхнув.

— Якщо це правда, то ми не можемо так просто взяти й холоднокровно розстріляти їх. — Він повернувся до