Борис Черкас - Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Після заволодіння кримським престолом він звернувся по допомогу до уряду Османської держави. У 1454 р. під час зустрічі ханського посла й турецького адмірала Амир-Кях’я була підписана угода, яка стала першим кроком на шляху до залежності Кримського ханства від Туреччини.

Нове ханство стало союзником Литви проти Великої Орди, а коли Польща зазнала тяжкої поразки від Тевтонського ордену на початку Тринадцятирічної війни 1453–1466 рр., Хаджи Ґерай запропонував військову допомогу проти хрестоносців. Але згода між Литвою та Кримом тривала недовго. Хаджи Ґерай помер у 1466 р., і в боротьбі за владу між його синами узяв гору енергійний Менглі Ґерай, що довгий час жив у Кафі серед генуезців. На початку свого правління він також, як і його батько, видав великому князю Казимиру ярлик на руські землі (1472 р.), але невдовзі стосунки ускладнилися.

Посилення напруженості між Литвою та Московською державою призвело до того, що обидві сторони конфлікту, що назрівав, заходилися шукати собі союзників серед держав-спадкоємиць Золотої Орди. Великий князь литовський Казимир сподівався на союз із ханом Великої Орди Ахматом, що штовхнуло великого князя московського Івана ІІІ Васильовича до пошуку союзу з Менглі Ґераєм.

Укладенню союзу Криму з Москвою на якийсь час перешкодили бурхливі події в Криму. Менглі Ґерая скинув з ханського трону 1475 р. його брат, але прибічники Менглі звернулися по допомогу до турецького султана. Наприкінці травня 1475 р. турецький флот на чолі з великим візиром султана Мехмеда ІІ з’явився під Кафою і захопив її 6 червня 1475 р. Менглі Ґерай був звільнений, і, визнавши себе васалом Мехмеда II, повернув собі трон. Потім турки взяли Судак, Анапу та інші генуезькі фортеці на південному узбережжі Кримського півострова і поставили там свої залоги. Після цього Кримське ханство остаточно потрапило у васальну залежність від Туреччини. Невдовзі (1484) турки захопили порти Килію в гирлі Дунаю і Білгород коло гирла Дністра. Таким чином, усе північне узбережжя Чорного моря опинилося під контролем султана. Менглі Ґерай остаточно закріпився на ханському троні у 1478 і правив до кінця свого життя (1478–1515).

Менглі Ґерай повідомив Івана III про свою готовність укласти союз на умовах московської сторони. Уже 1479 р. кримські загони плюндрують Сіверщину. Це була осторога для Казимира щодо порозуміння з ханом Великої Орди Ахматом. А восени 1480 р. союз Менглі Ґерая з Москвою приніс реальні плоди. Інспірована Казимиром виправа Ахмата на Московське князівство закінчилася провалом. А 1482 р. сталася знакова подія — захоплення та зруйнування татарами Києва. Почався період безперервних набігів кримських татар на Литовську Русь.

1502 р. Менглі Ґерай нарешті переміг та знищив Велику Орду. Це знизило цінність союзу Криму з Московською державою, і починаючи з 1510-х рр. Крим наїжджає на Московську державу так само, як і на Литву та Польщу.

Син Менглі Мехмед Ґерай (правив у 1515–1523 рр.) переніс свою увагу на здобуття гегемонії над іншими ханствами пост-золотоординського простору. Йому вдалося посадити на трон Казанського ханства свого брата (чи племінника) Сахіба Ґерая у 1521 р., а вже наступного року разом із ним з двох боків напасти на Московську державу, дійшовши до самої Москви та узявши (напевно за перебільшеними відомостями) триста тисяч ясиру. Мехмед Ґерай завда поразки ногаям та вирушив у похід на підкорення Астрахані. Але там його і його сина Багадура Ґерая підступом убили ногаї та знищили їхнє дванадцятитисячне військо.

Господарство у кримських татар розвивалося дуже повільно і вражало європейських мандрівників відсталістю. Ще в першій половині XVІ ст. татари були народом перш за все пастушим і через це кочовим, бо мусили невпинно подорожувати у пошуках пасовищ для своїх стад худоби. Навіть у 1530-х рр. кримські татари ще не знали осілого рільництва. Михалон Литвин з подивом писав, що «землю, навіть найбільш родючу, вони [татари] не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм дає, тобто травою для годівлі худоби».

Але вже на той час з’явилися ознаки переходу до рільництва як допоміжної галузі господарства. Продовжуючи кочувати, татари почали розорювати й засівати в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени й зібрати врожай. Таке примітивне рільництво, характерне для деяких відсталих кочових народів Середньої Азії, Північного Кавказу тощо, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.

Замість того щоб підтримувати розвиток сільського господарства, татарські хани й мурзи значну частину продуктів добували шляхом набігів на сусідні землі. Ці походи часто суперечили інтересам Османської імперії, оскільки татари нападали і на держави, які уклали мир із султаном, і на союзників султана.

Варто відзначити, що у межах сфери впливу Османської імперії Кримське ханство користувалося великою самостійністю. Ханство не було завойоване османами, Ґераї лише визнавали владу османських султанів над собою та їхнє право призначати й усувати кримських ханів. При цьому кримські хани були повноправними суверенами на своїй території, мали право на самостійні міжнародні зв’язки, право призначати і збирати податки, видавати закони. Система права у Криму суттєво відрізнялася від правової системи решти Османської імперії.

Окрім права призначати й усувати ханів (при узгодженні з правлячою елітою Кримського ханства) османські султани також мали право викликати кримське військо на імперські воєнні кампанії, а іноді й для участі у громадянській війні всередині імперії, як, наприклад, у 1511 р., коли принц Селім (майбутній Селім І Явуз) повів кримське військо на війну проти свого батька султана Баязита ІІ. Поступово втручання султанського уряду у справи Криму ставало все частішим, і у більш пізній період свого існування ханство фактично перетворилося на османську провінцію.

Недивно, що хани прагнули проводити незалежний від Стамбула курс, подеколи вступаючи у відкритий конфлікт із султанами. На початку 1530-х рр. хан Сагіб-Ґерай переніс свою столицю із Солхата в Бахчисарай, подалі від турецького гарнізону Кафи й османського намісника. Невдовзі султан відібрав у Кримського ханства фортецю Очаків і поставив там турецький гарнізон для додаткового контролю над ханством.

У другій чверті XVI ст. ханство переживало період нестабільності. Наступник Мехмеда Ґерая Саадет боровся із сином Мехмеда Іслямом і врешті зрікся престолу. Ханом став Сахіб Ґерай, при якому Іслям Ґерай став калгою (цей титул заступника і спадкоємця хана впровадив Менґлі Ґерай), але продовжив прагнути ханського престолу, поки не був убитий у 1537 р. Сам Сахіб Ґерай також був убитий 1551 р., коли ханом став Девлет Ґерай. Нестабільністю в Криму скористалася Московська держава, розпочавши процес поглинання держав-спадкоємців Золотої Орди. 1552 р. було захоплено Казань, 1556 р. — Астрахань, Сибірське ханство було підкорене у 1580-х рр. Девлет Ґерай разом із Османською імперією чинив затятий опір московській експансії, часом добиваючись значних успіхів (спалення Москви 1571 р.), але повернути захоплені Москвою ханства йому не вдалося, а починаючи з 1570-х рр. кримські війська повністю поглинає участь у війні з Персією, а у 1593–1606 рр. вони беруть участь у важкій війні з імперією Габсбургів (хоча за два роки до початку цієї війни хан Ґази Ґерай робить останню спробу походу на Москву,