Александра - Напівдоторком, Александра

Дні, що я проводила з Сесіль були просто прекрасними. Ми просто проводили багато часу разом, дивилися фільми і обговорювали майбутні концерти. 
Хеппі чудово вписався в нашу ідилію. Спочатку я трохи нервувала, як він буде реагувати на різку зміну обстановки, проте все пройшло навіть краще ніж я думала. Чи то він скучив за Сесілією, чи то відчував її стан, та з першого дня перебування разом, він не відходив від неї ні на крок.

Єдине, що мене підбішувало - це Даміан. Він постійно вимагав звітувати про стан Сес, майже не кожну годину, а ввечері приїздив, щоб перевірити її самостійно. Я розуміла, що він дуже сильно переживав і лише тому вирішила стримувати себе. 
 

Сьогодні в мене був напрочуд гарний настрій, тому, поки Сесіль сиділа на відеоконференції я вирішила приготувати на вечерю щось смачненьке. Вибір пав на спагеті з морепродуктами, які так обожнює Сес і брауні. Тому заколовши свою шевелюру, одягла фартух і приступила до роботи, попередньо включивши свій плейліст.

Приготування їжі під музику я вважаю окремим видом мистецтва. І коли заграла пісня «Lost on you» LP я не втрималася, і почала співати. Ну і що що музика за часів динозаврів! Я все одно її обожнюю. Раптом почула, як Хеппі почав нявкати і повернувшись, я побачила Даміана який стояв навпроти, обпершись об косяк дверей. Він дивився на мене не відриваючи погляду.

— І довго ти тут стоїш? — Озброївшись залізною лопаткою спитала я.

— Ммм, не знаю, може хвилин 5, може 10. Я втратив відлік часу, дивлячись на те, як ти тут пританцьовуєш, виляючи задом.

— НАХАЛ! — І лопатка відправилася у вільний політ в його сторону, від якого він вправно ухилився.

— Ти що, здуріла?!

— Зараз договоришся і слідом полетить сковорідка.

— Все-все, спокійно! — Витягнув він руки перед собою в знак капітуляції, а потім присів і почав гладити кота. А це мурло тільки й раде!

— Хеппі! Зрадник! 
— Нічого він не зрадник, всього лиш вибрав вигідну позицію.

Фиркнувши, я знову розвернулася до плити і взявши нову лопатку, продовжила помішувати пасту. Як раз настав час, щоб влити сливки. 
— Ти щось печеш?

— Так, брауні в духовій шафі підходить. До речі, його вже пора витягати..

Одягнувши при хватку, відкрила дверцята шафи і на мене повалив запаморочний запах шоколаду. 

По ходу, цей запах привабив не тільки мене одну… З другого поверху спустилася Сесіль. Певно, конференція закінчилася раніше.

— Мама міа, Алексо, я думала помру доки закінчиться конференція! Надіюся, все вже готово, інакше я почну їсти все на що паде мій погляд!

По звукам, що лунали, стало зрозуміло, що першим постраждалим став Хеппі.

— Даміане, ти ж казав, що сьогодні аврал на роботі.

— Це не привід, щоб не приїхати, Сес.

— Боже, таке відчуття, що я смертельно хвора!

— Так, хворі, розставляйте посуд, якщо хочете вечеряти. — Перебила я їхню перепалку. 
Важко зітхнувши, Даміан поклав кота, що з комфортом облюбував його ноги, на диван і почав сервірувати стіл. Підійшовши до стільниці, він затримався біля брауні.

— Навіть не думай! Він має охолонути. — Пригрозила я, а чоловік лиш закотив очі і пішов розкладати прибори.

Незабаром ми вже сиділи за столом і куштували мої «шедеври». Сесілія ледь не мурчала від задоволення.

— Боже, Алекс, це страшенно смачно! Кожен раз, як ти готуєш я не можу відірватися від їжі. Скажи, хто той майстер, який тебе навчив готувати, хочу взяти у нього декілька уроків  — голосила вона.

— З бабусею в дитинстві готувала, а потім сама якось вчилася — прожувавши креветку, відповіла я.

— З бабусею? Ти не жила з батьками? — Раптом поцікавився Даміан

— Дам! Некультурно лізти в особисте! — зашипіла Сес.

— Все нормально. Мої батьки загинули в пожежі, коли я була геть малою.

— А потім? Ти сказала в дитинстві — не відставав він.

— А потім, помер дідусь, коли мені було вісім і бабуся через шість років.

Даміан вражено мовчав, Сесіль комкала серветку від ніяковості, а я спокійно продовжила їсти. Від незручності нас врятував телефонний дзвінок.

Це був Руслан. Вже декілька днів ми лише переписувалися, не ризикуючи дзвонити. Можливо, щось трапилося… Перед тим як підняти слухавку , я запропонувала заварити каву до брауні і вийшовши на вулицю, відповіла на дзвінок.

— Привіт. — Прозвучав з динаміка низький баритон Руса.

— Доброго вечора. Щось сталося?

— Я просто… хотів почути твій голос.

— Ахахаха, ну, слухай.

— Ти все ще поряд з Сесіль?

— Сьогодні останній день. Думаю, завтра ввечері ми зустрінемось. А що, скучив? — Провокаційно запитала я.

— Ну от завтра і побачиш, скучив чи ні.

— Воу, це погроза?

— Лише обіцянка..

— Мені вже можна боятися?

— Хаахах, ти неймовірна Лексо. — В його голосі звучало стільки ніжності і любові, що я розчулилася. Проте, разом із цим він був просочений втомою.

— Все добре, Руслане?

— Все краще, ніж може бути, я просто хочу тебе побачити. — Знесилено вимовив він. По моїм рукам поповзли мурахи від його тону, я немов фізично відчула тепло його тіла, його запах…

— Скоро..любий, скоро..

Зненацька, вхідні двері хлопнули і з них вийшов Даміан. Я швидко попрощалася з Русом і поклала телефон в карман. 

Деякий час він стояв в стороні мовчки, а потім, повільно підійшовши, промовив

— Вибач.

— За що? — Не зрозуміла я.

— За те, що поліз в особисте.

— Все нормально. Мене часто запитували про сімʼю, для мене це відкрита тема.

— То ти це мала на увазі тоді, біля лікарні. 
— Не зовсім. — Я мовчки дивилася перед собою, вагаючись, а потім продовжила. — До того як я переїхала в Італію в моєму житті відбулася низка не найприємніших подій. Деякі люди.. вимагали від мене певних дій і коли я не погодилася вони пригрозили моїй подрузі. Я не повірила.

Картинки тих подій одна за одною змінювалися в моїй голові, нагадуючи про тей страх, який я тоді відчувала