Александра - Напівдоторком, Александра

— Тим не менше, вони не перестають від цього бути правдою. 
— Даміане, знаєш, в мене на Батьківщині є один хороший вислів «Не рівняй грішне з праведним», це всього лиш нещасний випадок. Скоріше за все Сес просто перенервувала. Скоро звітні концерти, вона багато часу приділяє роботі, от і перевтомилася. 
— А тей вибух теж просто нещасний випадок? А якщо і ця втрата свідомості сталася не просто так..

— Про вибух я говорити не можу. Але і дивуватися тут теж нічому, якщо це повʼязано з твоєю роботою.

— Так говориш, ніби знаєш на власному досвіді.

— Я знаю достатньо, щоб зробити певні висновки. — Тонко натякнула на те, що знаю трохи більше ніж він думає. — І на жаль, я знаю як це, коли тебе з середини розриває злість, і безсилля від того, що ти ніяк не можеш допомогти близькій людині, яка до того ж постраждала через тебе. 
Даміан довго дивився на моє обличчя. Здавалося ніби він вперше мене побачив і намагається знайти на ньому щось.

— І як ти справилася з цим?

— Постаралася зробити все, щоб мої близькі не постраждали, навіть якщо це означитиме крах для мене. Ти сам прекрасно знаєш, що твоя робота тягне за собою вагон людей, котрі ненавидять і захочуть поквитатися з тобою. Нажаль, страждають близькі люди, це було неминуче. В кінці-кінців ти залишишся сам, якщо будеш розумним. Якщо ж ні, то кожен, з ким ти будеш зближатися стане живою мішенню для тих, хто хоче з тобою поквитатися.

Після того, як я закінчила, між нами знову повисло напружене мовчання. Я не знаю навіщо висказала йому цю тираду. Можливо, я надіялася на те, що Даміан обдумає мої слова і зрозуміє, що варто зупинитися. А можливо, хотіла вберегти його від такої ж участі як моя. 

Я роздивлялася його профіль і підмічала кожну деталь, як під його очами залягли темні кола і мішки. Тільки зараз я помітила яким він був втомленим і змученим. 
—  Цікаво, що ж відбувалося в твоєму житті, що ти втекла аж сюди.

— Неважливо, що було, важливо до чого це призвело. 
— І до чого ж?

Я не знала, що відповісти. Та мої роздуми перервала медсестра, яка позвала нас. Сесіль прийшла в себе і просила нас позвати.

***

Посеред просторої світлої палати стояло ліжко, де лежала жінка. Вона була така бліда, що здавалося, колір її шкіри зливався з білим простирадлом.

— Що сталося, Сес? — Першим ділом запитав Даміан.

— Я не знаю. Я чекала на Алексу, вирішила перебрати папки з нотами. А як встала з крісла, зробила декілька кроків і відключилася. Більше нічого не памʼятаю.

— Комусь потрібен відпочинок…

— Хто б казав, Алексо — Вимучено посміхнулася вона.

Раптом вхідні двері відчинилися і в палату зайшов лікар.

— Ви Сесіль Боневіто?

— Так.

— Я прийшов з результатами аналізів, але перед цим хочу задати вам декілька запитань.

— А пізніше ніяк? Вона ж тільки прийшла до тями. — Обурився Дам.

— Це не завдасть ніякої шкоди. Більше того, як крапельниця закінчиться, ви можете збиратися додому.

— Задавайте свої питання. Я не хочу тут стирчати.

— У вас раніше траплялися такі випадки?

— Це вперше.

Доктор мугикнув і зробив якусь помітку.

— Протягом цього місяця ви приймали якісь препарати?

— Ні.

Він знову зробив якусь помітку.

— І останнє питання, у вас останнім часом були стресові ситуації.

— Ну ніби нічого такого, все як завжди.

Лікар поклав ручку в карман переглянув свої записи, а потім уважно подивився на Сес і промовив.

— Сеньйоро, ви ж розумієте що це стосується вашого здоровʼя. Не думаю, що хворіти у ваших інтересах. Якщо ви не будете зі мною співпрацювати, я нічим не зможу вам допомогти.

— А що зі мною таке?

— У вас дуже виснажена нервова система і ослаблений організм. Зараз ми можемо вас на деякий час привести до стабільного стану, але якщо не прибрати причину, то це може це призвести до загальмованості, хронічної втоми, проблемами зі сном і в цілому організм буде дуже страждати, про нервову систему я мовчу.

— Останнім часом на роботі аврал і я трохи нервую, от і все.

— Значить так, мадам, зараз ви збираєтеся додому і відлежуєтеся, як мінімум, пʼять діб. Стреси стараємося виключити, раціон має бути збалансованим і головне - сон не менше восьми годин. Через тиждень приїдете на повторне обслідування, гарного вам дня.

Лікар вийшов. А ми залишилися в кабінеті, щоб допомогти Сесіль. Я збирала її речі, а Дам допомагав їй йти, все таки після затяжної втрати свідомості вона була ще заслабла.

— Дякую, що допомагаєте.

— А як інакше Сес.. Ти ж завжди була поряд зі мною.

— Ми поїдемо в наш мєток. — Похмуро промовив Даміан, дивлячись на дорогу.

— Ніякого маєтку! Тільки через мій труп.

— Ще трохи і твої слова стали б дійсністю.

— Я сказала, що не поїду туди, завези мене додому!— Запротестувала жінка.

— А якщо ти знову втратиш свідомість?

— Вірогідність, що я втрачу свідомість вдома набагато менша, ніж поряд з братцем.

— Сесіл..— Чоловік ще щось хотів сказати, та я його перебила.

— Дам я побуду поряд з нею декілька днів. Їй дійсно буде краще в спокої, аніж в місці яке її нервує, ти ж сам чув що сказав лікар. Не хвилюйся, якщо що я на звʼязку. — По його обличчю було видно, що він вагався, про те, все таки погодився.— Тільки заїдьмо до мене, я візьму щось з речей.

— І Хеппі! — Радісно промовила Сес.

— І Хеппі. Думаю, він скучив за тобою.

На тому і вирішили.