Александра - Напівдоторком, Александра

— І що сталося? 

— Я не повірила, сказала, що він блефує. А потім почула постріл і крик подруги. Їй вистрілили в ногу. Тоді я зрозуміла, що в мене немає більше виходу.

Між нами знову повисло мовчання. І я була вдячна за те, що Даміан нічого мене не запитував.

— Знаєш, останнім часом я часто згадую твої слова про те, що зі мною буде і розумію, що вони не про майбутнє, а про теперішнє. Коли я був підлітком, в мене був жахливий характер. В школі часто через мене ставалися інциденти, за які Сес не раз вигрібала. — Він посміхався, явно згадуючи дитинство. — Одного разу я побився з хлопцем. Він був першим, хто не злякався мене і дав відсіч. О, це було епічно: у нього забитий ніс, у мене вибиті зуби і купа синців. Після цього ми почали спілкуватися і стали близькими друзями. — Дам зробив коротку паузу і продовжив. — Пройшов час, ми виросли, батько почав все більше залучати мене в бізнес. я був ще зовсім зелений зі своїми амбіціями і поліз у вищу лігу. За що і поплатився.

— Що сталося?

— Одного дня, в офіс батька прийшла шкатулка з відрізаним пальцем. Це все що в мене залишилося від нього. Я досі не знаю що з ним трапилося, хоча обрив мало не весь континент. З того часу я більше не будував ніяких стосунків. Інколи я задумуюсь, а чи могло все скластися інакше як би я не став тим, ким я є зараз.

— Можливо так, а можливо і ні. Все сталося так, як воно мало статися, якби страшно це не звучало. Зараз важливо те, що може статися.

— Єдине чого я хочу це захистити Сесіль. Вона достатньо постраждала через нашу родину.
— Тоді зроби належне. — Я не стала казати, що саме. Він сам все прекрасно розумів. Тому залишивши його наодинці для роздумів, я пішла до будинку.

Вже в середині, я сказала Сес, що хочу відпочити і направилася до своє ї тимчасової кімнати.

 Пізніше, після всіх водних процедур, я лежала в ліжку, почухуючи пузико Хеппі. З моєї голови ніяк не йшов образ Даміана. Мене щось непокоїло після нашої розмови. І взагалі, останні кілька днів геть зовсім перевернули моє уявлення про цього здавалося б, знахабнілого, різкого, небезпечного чоловіка. Тепер я бачила його іншим. Розгубленим, зляканим… мов звір, якого загнали в клітку. Дивлячись в його очі, я знаходила в них себе.

Коли я усвідомила це, мене мов громом вдарило.

Весь час я не могла зрозуміти чому…чому я так сильно відчувала відразу до Дама. Чому постійно тікала, аби тільки не опинитися з ним поряд. Але я тікала від нього не тому що боялася невідомого, а тому що бачила в ньому саму себе. Ту, яка залишилася пʼять років тому в аеропорті, коли літак злетів в небо. Ту зламану, злякану, понівечену душу. 

Я не можу дати йому зірватися з тієї ж прірви.