Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Ці питання залишилися без відповіді, але Джейкоб відчував, що рухається в правильному напрямку. І хоча цей етап не дав йому прямих доказів, він точно усвідомлював одне: загадка, що огортала Талсу, була набагато складнішою, ніж здавалося на перший погляд.

Оточений сумнівами та невпевненістю у правильності своїх висновків, Джейкоб вирішив, що найкраще буде повернутися додому і спокійно обміркувати все, що дізнався. Його пошуки не принесли чітких відповідей, а кладовище залишило гнітючий осад. Відчуття, що щось залишається поза його увагою, не давало йому спокою.

Сівши в машину, Джейкоб відчув незрозуміле занепокоєння. Йому здалося, що за ним хтось спостерігає. Погляд, майже фізично відчутний, тиснув на нього ззаду, але, обернувшись, він не побачив нікого, окрім мовчазних надгробків і тіней від дерев. Кілька секунд він сидів нерухомо, напружуючи всі свої відчуття, але нічого не вловив. Це лише посилило його внутрішню тривогу.

Коли Джейкоб завів машину і почав рух, він краєм ока помітив, як наглядач стоїть неподалік і дивиться йому вслід. Цей погляд був важким і пронизливим, і Джейкоб не міг позбутися відчуття, що чоловік знає більше, ніж говорить. Чи був це просто прояв професійного інтересу, чи за цим крилася якась таємниця? Це питання бентежило його всю дорогу додому.

Дорогою думки Джейкоба металися від одного припущення до іншого. Чи дійсно його підозри щодо секвої обґрунтовані, чи, можливо, він надто багато читає між рядків? Чи не було це просто збігом — символи, дивні збори, загадкові вогні? Можливо, він заплутався у власних здогадках, намагаючись знайти зв'язок там, де його немає?

Однак, з іншого боку, інтуїція, яка формувалася в ньому роками під час служби, підказувала, що він рухається в правильному напрямку. Проте ця ж інтуїція викликала нові страхи: а що, якщо він ступає на небезпечний шлях? І що, якщо за ним дійсно хтось стежить? Це невідоме "щось" переслідувало його не лише фізично, але й у його думках, затьмарюючи кожен висновок сумнівами.

Коли Джейкоб повернувся додому, він усвідомив, що тривога, яка його мучила, була не просто відображенням страху перед невідомим. Вона слугувала сигналом, попередженням про те, що він стоїть на порозі чогось значно більшого, ніж очікував. Йому був потрібен час, щоб зібратися з думками, переосмислити все, що він бачив і чув, і вирішити, як діяти далі. Однак, навіть усвідомлюючи це, відчуття тривоги не покидало його. Він не знав, чи зможе продовжувати розслідування безпечно, але одне було очевидно: зупинитися тепер він не міг.

Прибувши додому, Джейкоб відчув, як важкий тягар тривоги знову ліг на його плечі. Він заварив собі чашку улюбленої міцної кави, сподіваючись, що знайомий смак допоможе йому заспокоїтися і впорядкувати думки. Проте, чим більше він намагався проаналізувати події цього дня, тим більше думок роїлося в його голові, створюючи хаос і плутанину.

Згадки про кладовище, дивний погляд наглядача, таємничі символи — все це перепліталося в один великий клубок, який він не міг розплутати самостійно. Джейкоб відчув, що йому потрібен сторонній погляд, свіжий аналіз того, що відбувається. Єдина людина, якій він довіряв достатньо, щоб поділитися своїми здогадками та побоюваннями, був його брат Ендрю.

Вирішивши зателефонувати, Джейкоб взяв слухавку і швидко набрав номер брата. Він сподівався почути знайомий голос, який міг би розвіяти його сумніви або хоча б допомогти розібратися в них. Проте на іншому кінці лінії панувала тиша. Ніхто не відповідав.

Джейкоб знову і знову набирав номер, але телефон Ендрю мовчав. Він почав відчувати неспокій. Чи не сталося з братом щось лихе? Чи, можливо, Ендрю також почав помічати щось дивне і тепер сам опинився в небезпеці? У його голові виникали тривожні думки, які Джейкоб намагався відігнати, але відчуття непокою лише посилювалося.

Несподівано Джейкоб зрозумів, що без відповіді на це запитання він не зможе заспокоїтися. Йому потрібно було знати, що з братом усе гаразд, і він вирішив, що якщо найближчим часом Ендрю не вийде на зв’язок, він поїде до нього додому, щоб особисто переконатися в його безпеці. Джейкоб відчував, як напруження зростає всередині нього. Він поклав слухавку, вирішивши спробувати зателефонувати брату трохи пізніше. Проте занепокоєння не відпускало його, засівши глибоко в його думках, немов колючка.

Перед його очима знову і знову виникали тривожні образи. Він бачив темні силуети людей, які втікали від згасаючих вогнів у парку, пам’ятав важкий згорток, що вони несли, і їхні обличчя, спотворені страхом. Що вони приховували? Чому, коли він так близько підібрався до розгадки, все раптом стало ще більш таємничим і небезпечним?

Секвоя… Цей символ тепер переслідував його всюди. Спочатку він здавався випадковим, простою прикрасою на стінах і вивісках, але чим більше Джейкоб його бачив, тим сильніше відчував, що це не просто символ, а знак, що вказує на щось глибше, темніше. Що, якщо секвоя не просто фігура або дерево, а ключ до чогось, що приховане від звичайних очей? Що, якщо це вказівка на щось або когось?

Його думки знову поверталися до брата. Ендрю, який завжди був поруч, надійним і спокійним, тепер здавався менш доступним. Можливо, його втягнули в ту ж саму павутину таємниць, що поступово затягує Джейкоба? Що, якщо Ендрю також опинився на шляху цих окультних сил, які, здається, оточують Талсу? І тепер Джейкоб стоїть на межі чогось, що може назавжди змінити їхнє життя або навіть обірвати його.

Нічні події в парку не виходили з його голови. Чому вогні згасли так раптово? Чому люди, які там зібралися, раптом почали тікати, наче відчули якусь небезпеку? Джейкоб відчував, що там було щось більше, ніж просто зустріч. Можливо, це був ритуал, частина чогось більшого, чого він поки не розуміє. А може, це була лише вершина айсберга, що ховався під темними водами цієї містичної змови.