Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

ж ані зброї опускати не можна, ні життя випрошувати. Мусиш умерти на ногах, непереможеним. Та чи багато скористаєш, вигравши якихось кілька днів або й років? Народжуємось без права на звільнення. — /3/ «Як же все-таки, — запитаєш, — позбутися тих пут?» — Потреби не уникнеш — її можна лише подолати. «Сила шлях прокладає собі»[142]. Цей шлях вкаже тобі філософія. До неї вдайся, якщо хочеш бути здоровим, безпечним, щасливим, а найголовніше — вільним. Жодним іншим способом цього тобі не домогтися. /4/ Глупота — річ гнітюча, мерзенна, гидка, рабська, що слугує багатьом найшаленішим пристрастям. А від них, тих жорстоких напасниць, котрі повелівають то по черзі, то всі нараз, вирятує тебе мудрість; вона — єдина свобода. До неї провадить одна, до того ж пряма дорога; тут уже не зіб’єшся на манівці. Йди лишень упевненим кроком. Хочеш, щоб усе було підвладним тобі? Піддайся владі розуму! Багатьма покеруєш, якщо тобою керуватиме розум. Він навчить тебе, до чого і в який спосіб маєш братися. Вже не будеш наосліп хапатися то за цю, то за іншу справу. /5/ Знайди мені такого, хто, бажаючи чогось, знав би, відкіля в нього те бажання. Та й не диво: не з розмислом прийшов до нього, а ввігнався, так би мовити, з розгону. Доля не частіше натрапляє на нас, ніж ми — на неї. Ганебно, якщо ми не йдемо, а дозволяємо, щоб нас кудись несло, мов за течією, та ще й нарікаємо, ошелешені, закружлявши раптово у самому вирі справ: «Агій! А то як я тут опинився?..»

Бувай здоров!

Лист XXXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Справедливо домагаєшся, щоб ми частіше обмінювалися листами. Важко переоцінити користь бесіди, яка ненадовго, мов скромна гостя, навідується до нашої душі. У розлогих, заздалегідь підготовлених виступах перед широким слухачем багато галасу, мало — щирості. Філософія — це добра порада, а хто дає пораду криком? Іноді, щоправда, не варто нехтувати й тими прилюдними, так назву їх, промовами — коли треба підштовхнути того, хто сумнівається. Та коли йдеться не про те, щоб заохотити когось до науки, а щоб навчити його, то мусимо вдатися до скромніших слів. Адже вони й легше в душу проникають, і цупкіше її тримаються. Важливо не те, щоб тих слів було багато, а те, щоб вони були добірні. /2/ Їх треба сіяти, як насіння[143]: воно, хоч і дрібне, але, потрапивши на догідну землю, вбивається в силу, розростається, дивує нас пишністю, як раніше — дрібністю. Подібно й настанови: глянеш — начебто куці, а пущені в діло — ростуть. Хай це якесь одне скупе слово, але, сприйняте вдячною душею, воно міцніє, пнеться до сонця. Отож, повторюсь, настанови — як те насіння: хоча стислі, та спроможні на велике, тільки б, як я вже згадував, їх прийняла й пригорнула вдячна душа. Вона своєю чергою принесе плоди — поверне отримане сторицею.

Бувай здоров!

Лист XXXIX

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Витяги, що їх хочеш мати, я, звісно, зроблю — стислі й старанно впорядковані. Гляди лишень, чи не кориснішою буде звичайна подача матеріалу, ніж те, що нині прийнято називати «коротким викладом», а колись, як говорили по-латинському, йменували «підсумком»[144]. Перше потрібніше тим, хто вчиться, друге — вже обізнаним: перше вчить, друге — нагадує.

Все ж я забезпечу тебе й одним, і другим. Однак не вимагай, щоб я покликався то на того, то на іншого автора: поручителя веде той, хто сам невідомий. /2/ Напишу, що хочеш мати, лише на свій лад. А наразі у тебе під рукою чимало інших викладів, не знаю лишень, чи вони достатньо впорядковані. От заглянь у перелік філософів[145], і вже ця одна річ змусить тебе стрепенутися: побачиш, скільки-то їх натрудилося заради тебе. Самому захочеться бути одним із них. Справді-бо: значною перевагою великодушної людини є те, що вона поривається до всього чесного. Піднесена вдача не знайде втіхи у чомусь низькому й огидному: її захоплює величне, здатне окрилити. /3/ Глянь на полум’я: стрімко злітаючи вгору, воно не може ні прослатися, ні пригнутись, ані перепочити. У такому ж постійному русі й наш дух: що більше в ньому запалу, то жвавіший, завзятіший його стрімливий злет. Щасливий, хто скерує той порив на добро: він стане недосяжним для власної фортуни; він буде стриманий в успіхах, стійкий у невдачах, спокійний в оцінці того, що подивляє люд. /4/ Великим душею властиво зневажати велике й надавати перевагу поміркованості над будь-яким надміром, адже перше — корисне й життєдайне, друге — шкідливе через сам надмір. Озирнися: надміру обтяжений колос гнеться до землі, обліплене плодами галуззя — обламується, надмірна врожайність вадить визріванню. Те саме й з душами: непомірне щастя розчавлює їх, бо вони послуговуються ним не лише на шкоду іншим, але, ще більшою мірою, — на свою шкоду. /5/ Назви мені ворога, що виявив би до людини таку жорстокість, як до декого — його власні насолоди. І якщо тим ласолюбцям вибачають їхню невгамованість, їхню божевільну хіть, то хіба через те, що вони самі страждають від того, що чинять. Та й по заслузі мучить їх той шал: жадання, хай лиш переступлять межу, що її накреслила природа, йдуть у безконечність. Що природне, те в певних межах; що від метушні й хітливості, — безмежне. /6/ Мірою потреби є користь, а в яку мірку вкладеш надмірне? Отож у насолоди, врешті, занурюються, без них уже годі обійтися, бо вони для ласолюбців уже стали звичкою, одне слово, надмір у них перетворюється на потребу. Хто може бути нещаснішим од таких людей? Вони ж не втішаються насолодами — служать їм, а крім того, — верх усіх зол! — вони ще й люблять своє зло. Справді-бо вивершив своє нещастя той, кого гидке не тільки розважає — кому воно подобається. Жодними ліками вже не зарадиш там, де все, що досі було пороками, стало звичаями.

Бувай здоров!

Лист XL

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Я вдячний тобі за те, що часто мені пишеш: справді, лише в такий спосіб можеш постати перед моїми очима. Тільки-но отримаю твого листа — відразу ми вкупі. Якщо милі нам зображення відсутніх друзів, бо нагадують про них, розвіюють на якийсь час нашу тугу оманливою, пустою втіхою, то наскільки приємнішими є листи, що доносять