Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Піднявшись на невисокий ґанок, Віолетта зупинилася. Так, спокійно, треба заспокоїтися. Все буде добре, все буде нормально. Їй треба всього лише перекинутися кількома словами з Гадом. Вона зможе це витримати, адже тепер зовсім не та, що була раніше. Влаштувавши собі черговий сеанс дихальної гімнастики і зібравшись з духом, Віола з силою видихнула, увійшла до просторого холу і озирнулася.

Все навколо сяяло і блищало, у плитках білосніжної підлоги відбивалися меблі. Віолетта потопала на вхідному килимку і ретельно витерла ноги: їй здавалося блюзнірством ступати сюди у брудному взутті. Пройшовши до стійки, за якою була жінка середніх років, вона привіталася і сказала, що її очікують.

– Так-так, Тимур Алієвич мене попередив, – кивнула Тамара Олексіївна, як значилося на бейджику. – Я візьму ваш верхній одяг, – вона вийшла з-за стійки і підійшла до великої шафі. – Там можете взяти бахіли, – жінка вказала на коробочку, де лежали пластикові колбочки з бахілами. Зовсім як у приватній клініці.

Наскільки побачила Віолетта, коли адміністратор відкрила шафу і розвісила її куртку на вішалці, тут були і полички для взуття, так що при бажанні вона могла б перевзутися у тренувальні туфлі і залишити черевики. Але Віола не збиралася затримуватися на ворожій території жодної зайвої секунди і хотіла мати можливість втекти при найменшій можливості. Тому вона одягла бахіли і прослідувала за Тамарою Олексіївною повз кілька дверей у кінець коридору до темно-коричневих дверцят з лаконічним написом «Президент», виконаних хитромудрим шрифтом на золотій табличці.

Адміністратор зробила запрошувальний жест і пішла, а Віолетта, провівши ще один сеанс заспокійливої гімнастики, постукала три рази і насторожено прочинила двері, миттєво зустрівшись поглядом з господарем розкішних апартаментів. У першу мить їй захотілося закрити двері та втекти, і тільки відповідальність за учнів і їх майбутній турнір втримала на місці, а потім і змусила увійти в клітку звіра.

– Довго ж мені довелося чекати цього візиту... – почав Тимур, вприскуючи чергову порцію отрути самим своїм тоном. – Проходь, я не кусаюся... якщо не спровокуєш, звичайно, – і посміхнувся так страшно, що ноги миттєво приросли до підлоги і не залишилося сил зробити й кроку.

Віолетта за інерцією прикрила за собою двері, але так і залишилася стояти на порозі, дивлячись у примружені очі колишнього однокласника.

Віола намагалася розшифрувати погляд Гаджиєва. Тепер, коли вони вже точно наодинці, йому годі й прикидатися. Якщо він пам'ятає про ту ніч, то саме зараз дасть про це знати. Адже дасть? Вона продовжувала вдивлятися в обличчя чоловіка, що розташувався за великим письмовим столом, на якому були розкладені якісь документи, але не бачила ані глузування, ані насмішки. Так, була перевага, але для Тимура це звичайний стан, а ще небувале задоволення, немов він чимось дуже вдоволений.

– Ну? І довго будеш там стояти? – Гад глянув на настінний годинник. – У мене час не гумовий.

Віолетта звернула увагу, що у Тимура вологе волосся, а воріт чорної сорочки розхристаний. Легка щетина його зовсім не псувала, надаючи відтінок помірної брутальності. У цю мить, без звичайного лиску, він виглядав особливо привабливо і якось по-домашньому, що не пов'язувалося з кабінетом, обставленим у строгому діловому стилі. Добре, що його чари вже давно на неї не діють, а ось якась недосвідчена дівчина вже точно б повелася і розтанула.

– У мене якраз закінчився індів і я збирався в душ, коли ти написала, – відреагував президент клубу на пильний погляд гості. – Так що пробач, але висушитися до кінця я не встиг. Хоча нашій розмові це в будь-якому випадку ніяк не завадить. Сідай, поки я пропоную.

– Тут навіть душова є? – Віола вловила найважливіше з цієї тиради і таки зробила кілька неохочих кроків у напрямку до господаря кабінету.

Він подивився на неї вальяжно, як людина, яка все на світі передбачила:

– Є, і не одна: окремо чоловічі і жіночі для учнів плюс ще дві для тренерів. Я забезпечив відвідувачам і співробітникам максимальний комфорт. Що б ти там не думала про мене, я дбаю про тих, кого беру під своє крило.

Хто б сумнівався, Гаджієв завжди все робить на вищому рівні. Напевно і танцювальний зал тут на заздрість багатьом, а паркет на підлозі вже точно найвищої якості. Їй раптом дуже захотілося переконатися, чи вірні ці припущення, і побачити, наскільки пощастило вихованцям Тимура. Та-а-ак, ось він – танцклуб її мрії. Якби свого часу у неї була можливість відвідувати такий, вона була б щаслива.

Віолетта підійшла ще ближче, а потім її коліна затремтіли, коли погляд зачепився за дві фотокартки формату А4, що висіли на стіні якраз по ліву руку Гада. Два цих пам'ятних знімка родом з турнірів у той рік, коли вони обидва закінчували школу. На одному Віола з Яром, на іншому Тимур з Оленою під час церемоній нагородження. Зроблені в різні дні, коли спочатку одна, а потім і друга пара були переможцями: на шиях усіх чотирьох красувалися медалі за перше місце.

Але ось що було незвично: знімки чомусь висіли впритул одна до одної, хоча місця на стіні предостатньо. Таким чином погляду поставала компанія з чотирьох чоловік, де Тимур з Віолеттою знаходилися поряд у центрі, а Ярослав з Оленою розташовувалися по краях. І ця спільна композиція виглядала... дивно.