Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

14

Прокинулася я ближче до обіду від того, що хтось гидко скрипів фанерою по підлозі. Розплющивши очі, побачила, як Пабло намагається присунути дошку. Та з'їхала і прищемила йому палець.

- Твою бабусю!

- Я не дивлюся, не хвилюйся, - усміхнулася я, прикриваючись покривалом. - Можу навіть відвернутися!

Пабло виглянув з-за фанери, такий заспаний. Волосся з одного боку збилося в купу, а з іншого чимось нагадувало гніздо ледачого дрозда. Широко усміхнувся.

- Ти вже прокинулася, mi amor! Не хочеш мені спинку потерти? Я якраз намагаюся вибратися з туалету у ванну. - Чорт, я тільки зараз побачила, що він, виявляється, без штанів. Хоч і основна частина тіла перебуває за фанерою, все ж якщо він трохи зрушиться, то я побачу більше, ніж потрібно. А мені спросоння цього зовсім не потрібно! Краще кави!

- Обійдешся. Я нам зараз поїсти зварганяю поки що, бо мені скоро на роботу! А ти там давай відтирайся сам. Можеш навіть узяти мій гель для душу, - крикнула я, коли він відкрив кран із водою.

- Це той, який ванільний? - почулося незадоволене бурчання. - Мені ж ще в місто їхати!

- Ну ось, будеш приємно пахнути! - захихикнула я, і взялася за приготування нашого сніданку-обіду.

Перекусивши, я теж прийняла душ, блискавично, можна сказати, тому що дуже складно розслабитися, знаючи, наскільки прозорий поліетилен, і як багато може роздивитися зараз Пабло. Хоч я і заборонила йому навіть коситися в цей бік, але сумніваюся, що він настільки слухняний. Навіть я не змогла стримати допитливого погляду, який встиг оцінити його міцний пружний зад навіть крізь каламутну фіранку.

О другій годині Пабло підвіз мене до ресторану, і вийшов разом зі мною, пославшись на те, що хоче взяти в дорогу мінералки. Це при тому, що далі є магазинчик, у якому содова коштує вдвічі дешевше, ніж тут. Потиснувши плечима, я штовхнула вхідні двері. Кафе пустувало, але це й не дивно. Зазвичай відвідувачі підтягувалися трохи пізніше.

Αндрес уже був на робочому місці, протираючи келихи білосніжною ганчірочкою. Почувши дзенькіт дзвіночка, він підняв погляд, і моїм тілом розлилося приємне тепло від посмішки, яка намалювалася на його обличчі. Та сама зухвала й самовпевнена, але тепер позбавлена звичного холоду. Напевно, тепер він почувався зобов'язаним бути доброзичливішим після того, що сталося вчора. Я посміхнулася у відповідь, але тут же здивовано округлила очі, коли рука Пабло раптом по-хазяйськи лягла мені на талію.

- Що ти робиш? - прошепотіла я.

- Нічого. А що? - той зробив нетямущий вираз обличчя, а потім широко посміхнувся Αндресу, для якого цей жест не залишився непоміченим.

- Здоро́во! - проспівав мій дивний друг єлейним голосом. - Мені водички без газу. - Погляд карих очей пильно вперся на руку на моїй талії, а потім так само повільно поїхав до мого обличчя. Дивний погляд. Ніби запитує про щось, а я не розумію, як відповісти, але руку Пабло про всяк випадок із себе струсила.

- Водичку без газу можеш налити з крана, - без будь-яких емоцій відповів Андрес, ковзнувши по ньому байдужим поглядом. - Або з океану сьорбни. Дешевше буде.

- Це в тебе такий професійний такт? Хамити клієнтам? - примружився Пабло, а мені стало не по собі. Що відбувається взагалі? Відколи вони чіпляють одне одного? Ні, я знала, що Пабло недолюблює Андреса, але це вперше, коли він відкрито задирає його.

- А я не хамлю. Навпаки, економлю твої гроші! - Андрес, як ні в чому не бувало, продовжував протирати келихи, навіть не збираючись виконувати замовлення. Яке-ніяке, але це було замовлення.

- Пабло, тримай свою воду, - втрутилася я, зайшовши за барну стійку і взявши з холодильника пляшку води без газу.

- Не варто робити таких послуг. Я сам розберуся зі своїми грошима. А в твої обов'язки входить мене обслужити. - Мою простягнуту руку з пляшкою просто проігнорував.

- Обслуговувати тебе будуть повії, а я продаю чи ні, на свій розсуд.

- У мене немає потреби користуватися послугами повій, на відміну від деяких.

Жовна заходили на широких вилицях Андреса, а мене вже починало колотити від цієї ситуації. Ще трохи, і симпатичне обличчя Пабло доведеться віддирати від барної стійки. А в тому, що це буде саме його обличчя, сумнівів не було.

- Пабло, - прошипіла я, підлетівши до нього і всучивши нещасливу пляшку в руку. Відтягнула вбік, подалі від біди, на яку той сам наривався. - Яка муха тебе вкусила?

- Я маю право на покупку в цьому закладі. І на нормальне обслуговування!

- Я знаю, але не розумію, навіщо ти провокуєш Андреса?

- Та чим я його провокував? - занадто голосно обурився він, сплеснувши руками, а я, швидко обернувшись, потягла його до виходу. А власне, справді, чим він його провокував? Адже просто попросив води, і навіть дуже ввічливо. Грубити почав саме Αндрес. І чому я захищала саме його?

- Гаразд, Пабло, не заводься! - зупинившись біля машини, я подивилася на серйозне обличчя друга. - Ти маєш рацію. Не знаю, що з ним. Зазвичай він так себе не поводить із відвідувачами.

- Псих. Як йому взагалі дозволяють працювати в закладі, де потрібно спілкуватися з людьми? - проричав він, ривком відчиняючи двері машини. - Тримайся від нього подалі, Емі. - Повернувся до мене, чмокнув у губи, і, сівши в машину, поїхав геть. Я навіть обуритися не встигла. Так і залишилася стояти з виряченими очима. Напевно, це алкоголь із нього вчорашній не вивітрився. Або Донья йому підсипала якоїсь травички. Треба буде запитати в неї.

Із цими думками увійшла назад до ресторану, пропустивши перед собою перших відвідувачів. Лола тут же підскочила до них, поки я в тумані своїх думок ішла до бару. На автоматі зав'язала за спиною фартух, тільки зараз подумавши про те, що синці на руках, можливо, мають неестетичний вигляд, і потрібно було взяти з собою вітровку.

- Ну! - почула глузливий голос Андреса, і запитально вигнула брову. Той усміхався, наче й не було щойно цього дивного інциденту з Пабло. - Повертай те, що вчора вкрала з мого дому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍