Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

зібраним, правдолюбним, а ще… імпотентом. Але що не кажи, за цей час Собєскі міг змінитися.

— Тож повія зізналася, що він навідався до неї близько третьої й був заляпаний кров’ю. Собєскі все заперечив, але відтак виринули інші подробиці.

— Які саме?

— Побачите в досьє.

Жакмар уже втомився від розмови. Чолов’яга був водночас запальним і набурмосеним, наполегливим і стриманим.

Корсо вирішив полегшити йому завдання:

— Капітане, — миролюбно проказав він і поклав руки на документи, — я все уважно прочитаю. Ви не проти залишитися в Парижі ще на день або два?

Дідусь провів вказівним пальцем погано поголеним підборіддям, і шкіра аж рипнула — немов рубанок стругнув по дереву.

— Тобто…

— Витрати на перебування Судова поліція бере на себе.

— У такому разі…

— Вам знайти готель?

Спираючись на свою третю ногу, він насилу підвівся.

— Якось дам собі раду. Знайдете мій номер у досьє.

Корсо провів його до дверей офісу.

— Собєскі, правду кажучи, почав виправлятися. Чому ви гадаєте, що він і є той самий злочинець?

Юрасець захитав головою.

— Ці каналії не міняються ніколи. Скільки б ви не розводилися про те, що він прославився як художник і мільйони заробляє на бісових картинах, усе одно він як був, так і лишився капосним убивцею. Якби ви тільки бачили, що він тоді зробив з обличчям бідної дівчини… Такий повинен гнити в буцегарні до кінця своїх днів. Диких тварин не можна випускати на волю.

Корсо стримався й ніяк не відповів на фашистський випад пенсіонера — зрештою, він, мабуть, і сам так вважав: відсоток повторно скоєних злочинів аж ніяк не навіював радісних думок.

Насамкінець поліціянт поклав йому руку на плече:

— Дякую, що наважилися на таку далеку мандрівку. Ваше свідчення, без сумніву, відіграватиме головну роль у нашому розслідуванні.

34

Під машкарою вовка-самітника ховався гарний біограф. Жакмар підготував досьє, якого вистачило б на товстенну книгу в стилі «Таємне життя великого художника»…

Зі свого боку, Філіпп Собєскі становив певний типаж. Показовий приклад соціальної та психологічної зумовленості, до того ж надто перебільшеної.

Монік Собєскі (дівоче прізвище Молль) народилася в багатодітній сім’ї поблизу Монбельяра. Як підозрюють, унаслідок інцесту. Вона швидко залишила школу й стала перукаркою. У віці 17 років вийшла заміж за Жана Собєскі, який працював на ярмарку, але згодом виявилося, що той схильний до насильства та пиятики (сам він виховувався в сиротинці). Бита, постійно п’яна, хвора на туберкульоз, до того ж незвична на вигляд: коли їй стукнуло 30, вона здавалася 12-річним дівчиськом, ще й невисока — лише 153 сантиметри.

Під час арешту склали її антропометричне зображення: губ не видно, очі завеликі (загіпнотизовані й гіпнотизувальні), модний в п’ятдесяті роки хвилястий шиньйон, схожа на панка. Дитяче тільце зазвичай втискала в шкіряні комбінезони й леопардові мініспіднички. Справжня шалапутка.

У 1960-му, коли їй було 19, вона народила Філіппа. Батько зник. І нею відразу заволоділа ненависть — і хтивість. Моніка спала з усім, що рухалося, або навіть не рухалося; серед пацієнтів лікарні в Монбельярі прославилася тим, що вміла добре відсмоктати (вартість послуг — жменька франків).

Малюк Філіпп підростав на сходах, безжально битий, нікому не потрібний. Часто втікав до сусідніх лісів. Кілька разів був заарештований за крадіжки та пошкодження майна. Після закінчення початкового курсу навчання до школи більше не повернувся. Вдома грошей катма. Тоді Філіпп береться шукати додаткові заробітки. Коли повертається додому, мати шмагає його до нестями: Монік завжди підозрює, що він поцупив гроші.

Вона влаштовує обряди: запрошує інших дітей з району на своєрідні «підвечірки». Забави точаться навколо знущань і покарань, які вона вигадує для сина. Філіпп досягає віку статевої зрілості, і катування стають щоразу жорстокішими, але мати звинувачує його в сексуальних збоченнях, у тому, що він «думає лише про одне», «як батько». Вона його гамселить, припалює цигаркою, тримає прутня над вогнем (Монік називає це «дезінфекцією»).

Утім, втручаються соціальні служби. У віці 13 років його забирають від матері — результати медичного огляду приголомшують: у Філіппа численні ознаки недоїдання (на шкірі пігментація або відсутня, або надлишкова, він потерпає від екземи, живіт роздутий, волосся повилазило). Тіло поцятковане шрамами: всюди сліди підпалювань, порізів, понівечень. Рентгенівські знімки показують травми черепа, чимало переломів, що неправильно зрослися, але він дивом вижив — і не збожеволів.

Монік Собєскі заарештували. Вона отримала дванадцять років ув’язнення. Філіппа перевели до притулку, відтак до названої родини в районі Ґапа. Хлопчик — геть не подарунок: жорстокий, дражливий, нестриманий. У віці 15 років він зґвалтував одну зі своїх названих сестер, що була розумово відсталою.

Філіппа відправляють до спеціального закладу для молоді з поведінковими розладами, де намагаються забути про його попередні витівки, але хлопець там відлупцював-таки якогось малюка, що слухав рок у спальній кімнаті. Згодом виявилося, що мати знущалася над ним під музику «Led Zeppelin», «Deep Purple», «The Who», «Ten Years After». Відтоді Собєскі аж підкидає від насичених звуків гітари.

Рік потому він учиняє сексуальну агресію щодо дівчини в одній з кав’ярень. Хлопець ще не досяг повноліття, існують також пом’якшувальні обставини, тож воліють забути й про цей випадок. Новий заклад, нові труднощі. Собєскі починає пиячити й займається невеличкими спекуляціями. У 18 років його відправляють до молодіжного притулку в Шамбері. У ті часи він тиняється прикордонною зоною поблизу Швейцарії і то вдається до дрібного розбою, то підзаробляє охоронцем.

Усі одностайно стверджують: Філіпп Собєскі — сексуальний маніяк. До хлопця причепилося прізвисько «Гом Соб». Він навіть не приховував, що продає тіло. Що б Собєскі потім не розповідав, але бісексуалом він став задовго до тюрми.

У 1982-му його знову затримали за зґвалтування в Морто. І на п’ять років позбавили волі, але минуло два — і його перевели на режим часткового обмеження свободи. Він знову став викидайлом та спекулянтом. У ті далекі часи непевного існування він сваволив уздовж усього південно-східного кордону Франції. Але геть не був автостопником чи якимось панком із собакою. Радше непосидючим пройдисвітом, не здатним вписатися навіть у своє злочинне середовище.

1984 року Філіпп знову «оселився» в Безансоні. Підзаробляв одночасно закликальником та підручним, кружляв навколо стоянки в Баттані — найнебезпечнішому кварталі міста. А ще приторговував наркотиками в районі Плануаза або в 408. У 1987-му, коли Собєскі звинуватили в певних злочинах, він уже був добре відомий серед жандармів. Трапилася історія з курткою з хутровим коміром — і його остаточно позбавили змоги комусь зашкодити. Йому