Лариса Підгірна - Червона Офелія

class="p1">— Олесю Дмитрівно, пройдімо до наших кімнат! Ви ж бачите… світ перевернувся! Бідний Матрусяк! Ходімо, ходімо, моя люба! Ваш кавалер тепер усім нам наказує!

— Ти здурів, Швед! — гукнула Біличенко. — Ти геть здурів! Невже ти думаєш, що хтось із театрального колективу застрелив нещасного фотографа? Та у нас і зброї не має!

Марко тільки вказав їй рукою на сходи.

— Ану зупинись на мить, Олесю! — гукнув, коли вона піднялася до половини. — Пане поручнику, — звернувся Швед до Казиміренка, — судячи з положення тіла і… взагалі… на мою думку, стріляли десь приблизно звідти… де стоїть зараз актриса Біличенко.

— Щоб ти скис! — вигукнула Олеся, із гнівом поглянувши на Марка. Її босі ноги заплямкали по східцях. За Біличенко вже підіймалися два вояки.

— Звідти стріляли, не звідти… — простогнав Крамовський, піднімаючись слідом за Олесею. — Яка різниця! Таке горе! Такий талановитий і розумний чоловік! Такий дипломат! Дозвольте, я вас також покину, я не можу дивитися на це страшне видовище!

— А вас, пане Крамовський, ми попросимо затриматися, — сказав Марко. — Поверніться, будьте ласкаві!

Обличчя Крамовського засіпалося від обурення.

— Що? Мене арештовано? Що ви собі дозволяєте, юначе? Хто ви такий, аби віддавати подібні накази? — вигукнув він, усе ж спускаючись східцями назад. — Пане поручнику, ви офіцер! Що за маячню говорить цей молодик? У чому мене підозрюють?

— Цей молодик, — відповів Казиміренко. — З Розвідочної управи. Він такий же офіцер, як і я. До того ж, у мене є розпорядження самого головнокомандувача виявляти усю необхідну підтримку його діям.

— Одначе… — похитав головою Крамовський. — Одначе, панове! І що тепер буде? У нас завтра спектакль у Волочиському драматичному театрі! Усі квитки продані!

Марко глибоко вдихнув.

— Спектакль доведеться відмінити, пане Крамовський. До з’ясування усіх обставин загибелі пана Іпатія Матрусяка. Найкраще — беріть приклад із нього: він уже нікуди не поспішає.

— Ви цинік, молодий чоловіче! Ви безбожник і цинік! — Крамовського аж тіпало чи то від нічної прохолоди, чи то від гніву. — Так жартувати біля мертвого тіла…

— До речі, про тіло! — поручник Казиміренко обійшов навкруги застреленого Іпатія Матрусяка. — Хлопці, прибрати тут усе, кров витерти, положення тіла обвести крейдою; тіло винести у льодовню. Ти бачиш, Марку… Куля пройшла навиліт… — Казиміренко зігнувся над мертвим Матрусяком й обережно повернув його голову, аби побачити потилицю. — Шукайте кулю, трясця вашій матері! Шукайте!

Солдати, присвічуючи собі ліхтарями, кинулися виконувати наказ поручника. Марко до хрусту в шиї крутнув головою.

— Весела нічка! А я сподівався завтра побачити спектакль у театрі…

Крамовський ображено хмикнув.

— Тепер доведеться відмінити спектакль! Що я скажу головнокомандувачу? Навіщо були усі ці витрати, перемовини, репетиції? Все коту під хвіст!

— Не турбуйтеся, Миколо Савовичу, — відповів Марко. — Пан Петлюра, я переконаний, увійде у вашу ситуацію. Та й із поляками до миру ще далеко. Так що сам Бог не дав вам «Гамлета» польською зіграти. А тепер моліться, аби не виявилося, що у вашому колективі серед артистів ховається убивця.

— Кого ви маєте на увазі, пане Швед?

— Кожного! І в першу чергу вас! — безапеляційно проказав Марко.

Поки вояки прибирали та витирали на кахлях кров, інші спускалися з другого поверху й доповідали про результати обшуку.

— Пані Татарінова. Одна валіза… Нічого підозрілого та зброї у кімнаті не виявлено.

— Пані Біличенко. Одна валіза. Нічого підозрілого та зброї у кімнаті не виявлено, — доповідали вони один за другим.

— Ну, звісно, не виявлено! — видихнув з полегшенням Крамовський. — Звідки у моїх актрис зброя? Ви наче не розумієте, панове, що театральне мистецтво і вбивство — це занадто різні речі! — патетично вигукнув він.

— Чому ж… — криво усміхнувся Марко. — Я, наприклад, чув, що коли під час спектаклю на стіні висить рушниця, то під кінець вона обов’язково має вистрелити. Питання тільки, в кого…

— Еееет! Багато ви знаєте, молодий чоловіче, у своїй Розвідочній управі! — махнув рукою Крамовський.

— Достатньо знаємо… — відповів Швед. — Шекспіра в оригіналі, правда, не читаємо, але його сонети польською час від часу перепадають… Як вам, до речі, оці рядки?

Чому рум'янці в нього на виду

Відтворює косметика брехлива?

Або ж оці:

Але, о сльози, почувань перлини!

Обернуті в скарби твої провини.

Крамовський похитав головою.

— Не розумію, про що ви, юначе! Так, здається, це рядки сонетів Шекспіра, але не второпаю, до чого ви мені їх продекламували. Вам не соромно, пане Швед? Ви, наче мисливський собака на своєму першому полюванні: бігає, метушиться, кидається на все, що рухається… Думаєте, що взяли правильний слід, але слід, запевняю, ви взяли не той!

Марко переглянувся з Казиміренком.

— Подивимось, пане Крамовський, подивимось!

— Куля! Куля! — почувся вигук одного з вояків. — Ось вона!

Він обережно підніс її Марку й Казиміренку, присвітив ліхтарем, щоб ті краще роздивилися смертоносний шматочок свинця.

— 6,35 міліметрів… «Бебі-Браунінг»… — пробурмотів Марко. — 3 такого ж позавчора застрелили у Кам’янці актрису Анну Головацьку. Хто, пане Крамовський? — звернувся він до директора театру. — Хто застрелив Анну й Матрусяка?

— Звідки мені знати? — не приховуючи істеричні нотки у голосі вигукнув Крамовський. — Я не вбивця! Відпустіть мене до кімнати! Я, врешті-решт, маю право на відпочинок!

— Пане Казиміренку! — почулося згори.

Марко і поручник Казиміренко задерли голови. На верхньому майданчику сходів стояв вояк. Він перехилився через перила, демонструючи щось незрозуміле та вимахуючи ним повітрі.

— Ось… Закривавлена сукня, пане Казиміренку!

— Не репетуй, ніби тебе ріжуть! Неси її сюди! — наказав поручник.

Солдат у кілька стрибків опинився внизу. Розгорнув шматину, яку тримав у руках. То була простора біла сорочка з червоною кривавою плямою спереду.

— Знайшли у його кімнаті, в кутку, під ліжком! — указав солдат на розгубленого Крамовського. — Змотана була отак… Думав, напевно, що не помітимо!

— Ах ти ж Гамлєт, трясця твоїй матері! — прошепотів поручник Казиміренко. — Ваше? Як поясните цю знахідку?

— Ніяк… — гикаючи проговорив Микола Крамовський. — Панове… Слово честі… Ніяк! Це не моє, Богом клянуся! Я нікого не вбивав! Я спав, як дитя!

— Ви заарештовані, пане Крамовський! — Марко не моргаючи дивився на директора театру. — До з’ясування усіх обставин убивства Іпатія Матрусяка будете знаходитися під арештом.

Крамовського вже теліпало, як у пропасниці.

— У чому ж я винен, пане Швед? У чому?!

— Ваша вина поки що не доведена, — проказав Марко. — Але вас підозрюють у вбивстві актриси Анни Головацької та фотографа Іпатія Матрусяка. А також у шантажі й доведенні до самогубства бійця Олексія Трегуба.

— Кого??? — хапаючись за груди, вигукнув Микола Крамовський. — Олексія Трегуба? У доведенні до самогубства?

— І це ще не все, — промовив Марко. — Вас підозрюють у зв’язках з московською комуною, чиїм агентом