Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 18.

Я так різко тупцюю вбік і відбиваюся на відмах, що Янг ​​втрачає рівновагу і валиться на підлогу. З гуркотом та стукотом. А ще й сваритися не перестає.

- Ось там тобі саме місце. - Шиплю без жалю і зверху на нього ще скидаю подушку. Це в мене помста така маленька і невинна.

- Тебе життя нічого не вчить?! - Це звучить як загроза, а від загроз я звикла позбавлятися.

- Ти вже бачив час? Надворі ранок! - За вікном вже реально на всю потужність сонечко світить.

- І що? - Від різкої зміни теми Янг трохи гальмує.

- А те, хто рано встає, тому всі плюшки. Тим більше, що буде, якщо тебе вже вранці знайдуть на жіночій половині й це буде тільки твоя проблема і на мене її не вийде спихнути.

- Це ти зараз мені так погрожуєш? - Обличчя хлопця витягується від подиву, варто йому зрозуміти у чому справа.

- Дивлюся, що ти поступово починаєш прокидатися!

Я сама з ліжка схоплююся і загортаюся в одяг так, щоб навіть зап'ястя не було видно. Ще й примудряюся не наступити на цього зухвальця, який розвалився на підлозі як у себе вдома.

Не даю Янгу можливості схаменутися і підбігаю до дверей, виглядаю назовні і як шпигун верчу головою на всі боки. Нікого там немає?

- Тобі пощастило, всі звалили на першу лекцію. - Задоволена, що можу його спровадити, я обертаюсь і завмираю на місці, коли розумію, що це тіло височить наді мною.

- Не можу сказати про тебе того ж... - Він стоїть так близько і голос його звучить так дивно, що тілом пробігають мурашки.

- Чого саме? - Очима плескаю і роблю крок назад, але всі шляхи до відступу перерізані.

- Що тобі пощастило. Всі пішли, і тут нікого немає. Мало що мені спаде на думку. - Хлопець якось недобре усміхається, і я бачу, які неоднозначні картинки вже підкидає йому його шалена уява.

- Сподіваюся, що, як завжди, тобі нічого туди не спаде!

Розумію, що це мій чи не єдиний шанс на успіх, я штовхаю з усієї сили хлопця в груди, а сама тікаю з кімнати. Почуття таке, ніби від місцевого божевільного біжу, який упевнений, що загнав мене в куток. Ось тільки я не пальцем роблена і так просто здаватися не збираюся.

На превеликий жаль, всі двері в жіночому блоці зачинені, і я вже наважуюсь на відчайдушні заходи – перебігти на бік хлопців. Якщо ні, то доведеться кликати на допомогу. Я так розумію, що сьогодні удача на моєму боці, тому що Роб не поспішає і я навіть вислизнувши помічаю, що він усміхається, передчасно святкуючи перемогу, коли переді мною відчиняються двері й звідти виходить Патрік.

- Алісо?! – Його очі схожі на блюдця і, здається, що хлопець сам не вірить у те, що бачить мене тут.

- Патріку! - Хапаю його за руки, як за рятувальний круг і оглядаюсь за спину. Там, як і раніше, йде Янг, але з появою на горизонті Патріка він збільшує швидкість.

- Знову влипла? – Хлопець не дивується, а просто констатує факт.

- Навіть не відлипала, тож мені потрібна твоя допомога. Дуже-дуже, сильно-сильно!

На секунду Патрік впадає в якийсь ступор і мені здається, що хлопець збентежений не відразу приймає рішення на мою користь, але йому і тут допомагають. На поверсі різко матеріалізується вахтерка і ще до того, як я встигаю збагнути й зорієнтуватися, Патрік затягує мене в кімнату і закриває її на ключ.

- Мало не влипли.

З цим посперечатися складно. Ні зменшити, ні додати.

- Ти тут недавно про допомогу говорив, - розтягую губи на кшталт посмішки. - Так ось, я хотіла запитати - чи знаєш ти когось, хто міг би мені з заліками та іспитами допомогти. Ти ж знаєш, що я зчепилася з тією неадекватною...

Хлопець жестом показує мені зупинитись і дає зрозуміти, що все й так зрозумів.

– Про вас уже легенди ходять, і деякі студенти навіть ставки роблять. 

Я не відразу розумію на що саме, але потім здогадатися виявляється не так складно. Найазартніші намагаються з'ясувати, хто вийде сухим з ​​води, а кому з нас двох прилетить по шапці. Якось потрібно буде поцікавитися які там коефіцієнти дають.

- Справді? - Я ніколи без уваги не залишалася, але прям на таку пильну не розраховувала.

- Ти хочеш, щоб я допоміг вирішити тобі проблеми з її батьком? - Як з язика зняв те, що я сама не наважувалася сказати. Мінус незручність. Я відчайдушно киваю так, що навіть шия болить. - Та без проблем, для тебе все що завгодно.

Ну нічого собі, як швидко погодився і вмовляти не довелося. При цьому навіть жодних вимог не висунув. Ось що означає справжній мужик, а не ось це "ти будеш до кінця днів своїх відпрацьовувати, дитинко"...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно