Павло Петрович Коробчук - Кайфологія

особливо для тих, хто їх не читав, вони написані точно ні про що, ну, і для тих, хто читав, але нічого про них не подумав, а подумав, що в ХХІ столітті краще займатися нанотехнологіями або рекламою, клонуванням, комп'ютерними ноу-хау, статистичним проектуванням, торгівлею акціями, утриманням лінії перепродажу дизпального, галерейним, ресторанним бізнесом. політикою, на крайняк. одним словом, краще – заробляти гроші. не: краще заробляти гроші, а: краще – заробляти гроші. бо яка корисна функція може бути у сучасної поезії, тим більше, в сучасних поетів? зараз вистачає і блогерів, і блокбастерів, та й, чесно кажучи, на них теж не вистачає. а от попереднього літературного набутку людства може цілком вистачити людина цілком задовольниться найкращими зразками літератури попередніх століть зможе написати десятки романів із цитат, використати цитатку в блозі мій приятель – маніяк-реінкарнатор. прикинь, ти помираєш, а він приходить, б'є тебе молотком, і ти оживаєш. так от, одного разу він завітав до нашої туси віршувальників: серед нас був той, хто миється шампунем «Головняк», той, у кого на роботі постійно – позаматковий робочий день, той, хто вивчає кайфологію і займається кідрейпінгом і я – у костюмі Пістончика. паті апатія у «Нефільтраті». він озирнув наші цнотливі обличчя, ніби щойно вийшов з винищувача після бомбардування, ніби його штрафонули за куріння одночасно в кількох громадських місцях, і каже: «я мав багато планів підняти бабло і звалити за кордон, вивчити кілька добрих мов і забути злі язики, покинути скажений побут, коли, забувши зняти кондом, я бив коханок, а потім змивав кров і ненависть із руки. моя психіка формувалася у дев’яностих, мускули – в барах, рід діяльності визначила вулиця, друзів – бойові практики. моя мрія – купівля крутого спорткару, моє хобі – «Вконтакті». я гнию заживо, миюся у канавах, ночую на приміській автостанції. просто мене не переконали жодні філософські сентенції. мої чорні долоні не здатні до опису чітких життєвих прикмет, тому краще орієнтуватися, як по компасу, власною совістю. і тримати в руці кулемет. тобто, пацани, писати – не треба, нудитися від бажання виплекати щось величне.