Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Торресова протока завширшки приблизно тридцять-сорок льє, але вона захаращена численною кількістю островів, острівців, скель і підводного каміння, які роблять її майже непридатною для судноплавства. В зв’язку з цим капітан Немо вжив усіх необхідних заходів обережності. Гойдаючись на поверхні води, «Наутілус» плив уперед з помірною швидкістю. Його гвинт, як хвіст кита, повільно розсікав хвилі.

Користуючися цією обставиною, обидва мої товариші і я вийшли на палубу, завжди порожню. Перед нами було приміщення стерничого, де, коли я не помиляюся, перебував сам капітан Немо, управляючи «Наутілусом»..

У мене перед очима лежала чудова карта Торресової протоки, складена інженером-гідрографом Вінцендоном Дюмуленом і мічманом експедиції Купван-Дебуа — нині адміралом — який був при штабі Дюмон-Дюрвіля під час його останньої кругосвітньої подорожі. Ця карта разом з картами капітана Кінга — найкращий засіб розплутати непрохідний лабіринт Торресової протоки, і я уважно розглядав її.

Навколо «Наутілуса» море люто клекотіло. Сильна течія, що котила хвилі з південного сходу на північний захід з швидкістю двох з половиною миль, розбивалась об коралові рифи, які подекуди виступали з води.

— Погане море! — сказав Нед Ленд.

— Справді дуже погане, — погодився я, — навіть для такого судна, як «Наутілус».

— Мабуть, — промовив канадець, — цей клятий капітан добре знає свій шлях, бо я бачу далі такі коралові рифи, об які розбився б ущент його корабель, коли б навіть тільки доторкнувся до них.

Справді, становище було дуже небезпечним, проте «Наутілус», ніби зачарований, ковзав серед жахливих рифів. Він не йшов точно по шляху «Астролябії» і «Ретельного», який виявився фатальним для Дюмон-Дюрвіля, а взяв курс більше на північ, обійшов острів Мюррея і повернув на південний захід, до проходу Кумберленда. Я гадав, що «Наутілус» піде цим проходом, але, повернувши на північний захід, він поплив між численними маловідомими островами й острівцями до острова Таунда й Небезпечного каналу.

Я запитував себе: невже капітан Немо такий до божевілля необережний, що поведе свій корабель цим проходом, де сіли на мілину обидва корвети Дюмон-Дюрвіля? Але, змінивщи вдруге свій напрям, «Наутілус» пішов прямо на захід, до острова Гвебороар.

Була третя година пополудні. Морський приплив досяг найвищого рівня, і хвилювання на морі припинилося. «Наутілус» наблизився до острова, який ще й тепер стоїть у мене перед очима разом з його чудовим узліссям з пальм. Ми були від нього на відстані двох миль.

Раптом сильний поштовх перекинув мене. «Наутілус» наткнувся на підводний риф і зупинився нерухомо, трохи накренившись на лівий бік.

Коли я підвівся, то побачив на палубі капітана Немо і його помічника. Вони оглядали корабель, обмінюючись кількома словами на своєму незрозумілому наріччі.

Становище було ось яке. На відстані двох миль з правого боку виднівся острів Гвебороар, берег якого заокруглювався з півночі на захід, як величезна рука. На півдні й сході вже з’являлися кілька коралових виступів, оголюваних морським відпливом. Ми міцно сіли на мілину і до того ж в одному з таких морів, де припливи не бувають високі, — обставина неприємна для «Наутілуса», якому треба було зніматися з мілини. Одначе корабель ніскільки не постраждав, настільки міцним був його корпус. Але якщо в ньому не могло утворитися ні пробоїни, ні течі, то він рискував усе ж назавжди залишитися прикутим до цих рифів, що означало б кінець підводній машині капітана Немо.

Так міркував я, коли до мене наблизився капітан. Завжди незворушний і спокійний, він не був ні роздратований, ні схвильований.

— Нещасний випадок?

— Ні, просто випадок, — відповів він.

— Але все-таки це пригода, яка, можливо, примусить вас зробитися жителем тієї землі, від якої ви тікаєте, — заперечив я.

Капітан Немо якось дивно подивився на мене і зробив заперечливий рух. Цим він ясно дав зрозуміти, що ніщо ніколи не примусить його повернутися на землю. Потім сказав:

— Що ви, пане Аронакс, «Наутілусу» ніщо не загрожує. Він ще знайомитиме вас з чудесами океану. Наша подорож тільки-но починається, і я не бажаю так швидко позбутися честі бути вашим супутником.

— І все ж, капітане Немо, — мовив я, ніби не помітивши іронії в його словах, — «Наутілус» сів на мілину під час припливу. А припливи не бувають високими в Тихому океані, і якщо ви якимсь чином не розвантажите «Наутілус», — а це мені здається неможливим, — то я не бачу, як він спливе на воду.

— В тому, що припливи не бувають високими в Тихому океані, ви праві, пане професоре, — відповів капітан Немо, — але в Торресовій протоці різниця між високим і низьким рівнем припливів складає півтора метра. Сьогодні 4 січня, а через п’ять днів буде повний місяць. Я дуже здивуюсь, якщо цей люб’язний супутник Землі не підніме води досить високо і тим не зробить мені послуги, якої я ні від кого іншого не прийму, крім нього.

Сказавши це, капітан Немо у супроводі свого помічника спустився всередину «Наутілуса». Щождо судна, то воно більше не рухалося, нібито коралові поліпи вже прикріпили його до скелі своїм незруйновним цементом.

— Ну що, пане професоре? — спитав Нед Ленд, наблизившись до мене після того, як пішов капітан.

— От що, друже Нед: ми спокійно чекатимемо припливу 9 січня, бо, виходить, місяць люб’язно зніме нас з мілини.

— Тільки й усього?

— Тільки й усього.

— І цей капітан не має наміру кинути якір у відкритому морі і пустити на повний хід машину, щоб зрушити з місця?

— Але ж для цього досить буде припливу, — просто відповів Консель.

Канадець поглянув на Конселя і знизав плечима. В ньому заговорив моряк.

— Пане професоре, — вигукнув він, — повірте мені: цей кусок заліза ніколи вже не плаватиме ні на воді, ні лід водою! Він годиться тепер тільки для продажу з ваги. Отже, я думаю, що настав час нишком позбутися товариства капітана Немо.

— Друже Нед, — відповів я, — я не втрачаю надії, як ви, на доблесного «Наутілуса», і за чотири дні ми будемо знати, як нам бути і чи високі припливи в Тихому океані. А втім, порада тікати була б доречна, коли б поблизу були береги Англії або Провансу, але біля берегів Нової Гвінеї — зовсім інша справа; ми завжди встигнемо вдатися до цього крайнього заходу, якщо «Наутілус» не підніметься з мілини, хоч мені, щиро кажучи, це буде неприємно.

— То чи не можна хоч побувати на цій землі? — спитав Нед Ленд. — Он острів. На тому острові є дерева. Під тими деревами живуть земні тварини — живі котлети, ростбіфи та біфштекси, які я покуштував би з превеликим задоволенням.

— Цього разу друг Нед правий, — сказав Консель, — і